Як критикувати, щоби не довелося сповідатися?
Кожна людина має межі свого терпіння. Зовсім недавно я до них наблизилася. У коментарях до одного з фільмів хтось постійно повторював брехню та спрощення і хотів нав’язати іншим неправдиву думку. Дуже прикро, коли християнин обмовляє, висміює або засоромлює іншого, але… це підтверджує кілька моїх висновків. Тому я розробила план порятунку на випадок втрати рівноваги. Особливо в інтернеті.
1. Запитайте себе: що вас дратує?
Не завжди мені вдається вимкнути комп’ютер у той момент. Особливо коли хтось нападає на моїх друзів, знущається з чогось важливого для мене або виливає на мене в інтернеті відро зла, з яким я не маю нічого спільного. Але життя — це один великий урок Ісусової відповіді добром на зло. Тому, перш ніж я щось напишу, я замислююся над тим, чому і для чого я збираюся щось критикувати. І що насправді мене так роздратувало.
Іноді ми бачимо в людях з інтернету кіборгів успіху. Хто з нас не заздрить різним відомим людям, зокрема священикам‑проповідникам, і не бажає їхньої популярності, гарного життя? Мало хто. Ось чому люди так бездумно на них нападають. Злоба і насмішки — це найбанальніший прояв безпорадності. І що агресивніший, то сумніший. Я уявляю, як хтось дуже намагається зачепити іншого, і його просто розпирає від влучного слівця.
2. Припускайте добрі наміри
Ми неспроможні з’ясувати всю правду і дослідити серце кожної людини. Не обманюйте себе, що як ви навіть прочитаєте всі твори якоїсь людини, це дасть вам впевненість щодо її намірів. Але, знаєте, це неважливо для мене. Я припускаю, що автор мав на увазі добро, тому що хоче відкритися людям. Навіть якщо я їх не розумію.
Бо є багато християн, яких я не розумію. У мене склалося враження щодо них, ніби ми живемо в різних реальностях, але я це просто поважаю. Тому що ніхто не зобов’язаний відповідати моїм очікування. Я хочу звільнятися від досади, глузування і теорій змови. І навіть якщо світ у моїй голові кращий, ніж у реальному житті, це не має значення. Я волію краще любити, ніж мудрувати і витрачати час на коментарі.
3. Зробіть собі день відпочинку
Якщо хтось насправді виведе мене з рівноваги, я кажу собі: «Поліція! Швидко приїжджайте на Facebook». Уявляю цю поліцію і розслідування, і хочеться сміятися. Безглуздість багатьох інтернет‑повідомлень, коментарів, злості так вражає, що важко сприймати їх всерйоз.
Але ще краще, ніж гумор, мені допомагає час. Я вимикаю комп’ютер, дивлюся у вікно, проводжу вихідні далеко від дому. З цієї перспективи дурний коментар насправді не має значення.
4. Напишіть приватне повідомлення
Якщо хтось публічно коментує з сарказмом і злосливістю, то важко припустити, що він дбає про благо іншої людини. Тому, якщо вам насправді важко проковтнути чийсь коментар, то варто написати автору в приватні повідомлення. І з’ясовувати стосунки без публіки. І без ігор на контраргумент. Це більш амбітний, але єдиний ефективний спосіб порозуміння і пробачення один одного. Бо йдеться саме про це.
5. Будьте конструктивні й відкрийтеся на власні помилки
Але якщо ви вже пишете… Ніколи не брешіть, не підтасовуйте фактів і не використовуйте узагальнень. Пишіть конкретно, просто, зрозуміло. Напишіть про свої почуття і страхи. Розкажіть, чому ви пишете і хто ви. Всі ми люди, які постійно вчаться. І насправді переважна більшість із нас хочуть добра.
Допустіть також імовірність того, що ви можете помилятися. Що, можливо, ви когось неправильно оцінили. Що вам не подобається чийсь стиль, але він подобається іншим. Це чудово! І це розвиває. Також духовно. Бо звільнення від гніву і почуття вищості — це пряма дорога до Бога.
А якщо інша сторона вас недооцінює, просто пробачте. Можливо, ще не доросла. Може, у людини важкий день. Будь вільний і просто пробач.
6. Не слідкуйте за людьми, які вас дратують
Якщо виходити з цього погляду, то є шанс, що інші будуть не потрібні. Я знаю це, тому що кілька місяців тому почистила список сторінок, які відстежую. Я залишила тільки позитивні, зі змістом, який мене збагачує і не порушує мого внутрішнього спокою. І надалі хтось деколи дає мені посилання на статті, які можуть довести мене до інфаркту, але на щодень я відсікаю новини, потрясіння, підозри і ЗМІ, які хочуть продати мені чорно‑білу реальність.
Мені шкода витрачати своє життя на злість. Я насправді маю з ким поговорити і з ким будувати і не мушу переконувати весь інтернет, що я важлива. Я не хочу, зрештою, жити з інтернетом. Я хочу жити з Богом.
Я сподіваюся, що мій план порятунку буде розвиватися і вдосконалюватися. Додасте до нього свої пункти?
Йоля Шиманська
Шукайте деталі в групі Facebook