Взагалі-то я не ревнивий, та й дружина ніколи не давала мені ні приводу, ні підстав для ревнощів. І починалося все з жарту. Те, що дружина захоплюється комп’ютерними спілкуванням, я знав давно. Але не заперечував, тому що розумів – їй вдома нуднувато. Дружина не працювала вже кілька років. З тих пір, як нaродила, так і залишилася вдома. Дитина вже в школу пішла, але ми на сімейній раді вирішили, що краще, якщо вона вдома буде, тому що дочку в школу проводити і забрати звідти потрібно, погодувати, уроки з нею зробити, та й в будинку добре, коли затишок і порядок. А з грошима все гаразд, я заробляю достатньо.
Дружина мені сама розповідала завжди, з ким познайомилася в чаті, які нові рецепти вишукати, що ще цікавого дізналася з Інтернету. Якось в розмові з одним я обмовився про це її захоплення, а один сказав, що я нічого не розумію. Мовляв, я весь час на роботі, а дружина там, напевно, фліртує, з ким попало і веде активне віртуальне життя. Я ще здивувався, яка різниця? А отой напирав, про віртуальний сeкс розповідав, і що в штатах навіть розлучення з цієї причини були. Начебто і дрібниця, але зародився в мене сумнів.
Чат, в якому дружина спілкується, я знав, так вона і не приховувала ніколи, а тут на роботі вільний час видався. І вирішив я туди зазирнути, подивитися, як там моя дружина спілкується, як себе веде чи що. Прийшов, а тут і вона з’явилася! Слово за слово, ми «познайомилися». Починалося все так жартівливо, весело, я навіть збирався ввечері дружині розповісти, щоб разом посміялися, а потім, чорт смикнув, запросив її в «приват», розговорилися.
Я свою дружину і впізнавав, і не впізнавав, так вона незвично для мене розмовляла. Причому, кокетувала настільки вміло, що мені стало не по собі трохи. Не знаю, для чого, але попросив адресу її електронної пошти, який вона з готовністю дала і додала, що буде чекати листів, тому що самотня.
Увечері після роботи я сподівався, що дружина розповість про нове знайомство, але вона мовчала. На наступний день я написав їй листа, вона відповіла. Зав’язалася у нас листування. Вона все дивувалася, як я відчуваю її смаки, уподобання, інтереси, але ви ж розумієте, що мені було легко це зробити, я вже дев’ять років одружений на ній.
Коли я сказав товаришу про це, той подивився на мене співчутливо:
– Твоя дружина за твоєю спиною роман завела, а ти смієшся?
– Ну, який роман може бути з власним чоловіком?
– Це ти знаєш, що чоловік, а вона думає, що сторонній чоловік! І на твоєму місці міг опинитися будь-хто, ти хоч це розумієш?
Я все одно вважав все що відбувається жартом і навіть придумав призначити побачення, будучи впевнений, що дружина відмовиться, повідомить, що заміжняі любить свого чоловіка. Але вона в листах взагалі уникала говорити про свій сімейний стан, хоча про дочку розповідала охоче.
Вдома я став помічати, що дружина повеселішала, перестала лаяти мене, коли я затримувався на роботі і, навіть стала якоюсь, більш уважною, чи що. Немов відчувала провину і заздалегідь намагалася компенсувати її люб’язністю. Я почав розуміти, що гра зайшла далеко, але вже не міг зупинитися. Мої листи ставали все відвертіше. Я писав їй про любов – але я й справді любив її.
Коли вона вперше написала, що її життя змінилося, що вона більше не відчуває себе самотньою, бо я з’явився я – мені стало недобре. Раптом дійшло, що «жарт» затягнулася і має зовсім інший сенс.
Увечері я прийшов з роботи раніше прихопив квіти, вино, збираючись провести вечір удвох і все розповісти, сподіваючись, що ми посміємося удвох, і все у нас буде, як раніше. Але нічого не вийшло. Дружина вела себе дивно, немов уникаючи мене, неуважно подякувала на квіти, здивувалася тільки, що я прийшов завчасно. І, навіть пару раз вставала з-за столу, підходила до комп’ютера, перевіряючи пошту.
І я вирішив призначити їй побачення. В тому самому кафе, де ми з нею зустрічалися, коли були ще не одружені. Вона погодилася. Після роботи я купив квіти і відправився в наше з нею кафе. Побачивши мене, дружина схопилася з-за столика, з переляку озираючись на всі боки. Я намагався її заспокоїти, говорив, що вона чекає мене, що це я писав їй всі ці листи, але вона нічого не говорила, тільки дивилася з відчаєм очима, повними сліз. Удома вона, так само мовчки зібрала речі, одягла дочку і пішла до своїх батьків. А мене роздирали суперечливі почуття: вона ж мені фактично зрадила, так чому я себе відчуваю негідником?!
Пройшов якийсь час, ми змогли поговорити нормально, але щось зламалося в нас обох. Ми навіть спробували жити разом знову, тільки обом було ясно, що нічого з цього не виходить. Так ми і розлучилися.
Уже минуло три роки після цієї історії. Я зустрічаюся з донькою, допомагаю матеріально, кілька разів бачився і з дружиною, тепер уже колишньою. Нещодавно мені сказали, що вона збирається заміж. Та й у мене є жінка, з якою серйозні відносини. Тільки я весь час згадую цю історію і ніяк не можу зрозуміти, хто ж з нас винен в тому, що трапилося?
А.В.
Шукайте деталі в групі Facebook