Сьогодні тема татуювань і ставлення Церкви до «набитих» на людському тілі візерунків залишається одною з найбільш актуальних не лише для обговорення серед користувачів Інтернету, але й для гарячих суперечок поза ним. Фрази типу: «церква і татуювання», «чи гріх робити тату» або навіть: «чи Бог карає за те, що я зробив наколку» – доволі популярні запити пошукових серверів. То ж нині я б хотів спробувати максимально коректно сформулювати точку зору віруючих людей на феномен людських татуювань, запропонувавши читачам 10 тез для подальшого міркування.
Татуювання, зрештою, як і будь які інші маніпуляції над своїм тілом або душею – це завжди наш вільний і особистий вибір. Завдання ж священика в цьому випадку – допомогти людині знайти для себе оптимальний, найбільш безпечний і корисний варіант. І запам’ятайте: як би ви скептично не ставилися до людей у рясі, вони завжди будуть на вашому боці. Навіть коли щось вам забороняють чи стримують від певних речей.
1. Татуювання не є гріхом, але є наслідком гріха. Якщо під «гріхом» ми найперше розуміємо будь-який свідомий (чи навіть неусвідомлений) вчинок, спрямований до погіршення наших стосунків із Богом, то в цьому випадку татуювання, очевидно, не є гріхом. У всьому світі є чимало людей, які набивали собі тату до того, як стали свідомими членами Церкви. Але, віримо, що це не стало на заваді якості їх духовного життя. Однак, ми повинні розуміти категоричну різницю між татуюванням невіруючої чи далекої від церкви особи та цілком іншим випадком, коли татуювання хоче зробити практикуючий християнин, член Церкви. І хоч у Святому Писанні ми зустрічаємо пряму заборону на татуювання, слід бути відвертим: контекст тієї фрази доволі специфічний, і до нашого часу в більшості випадків таки втратив свою актуальність. І про це ми скажемо трохи згодом. Сам я не прибічник крайніх поглядів щодо цього феномену. Як відомо, нині віруючі одних церков вважають тату цілком нешкідливою та милою забавкою, а інші навпаки – серйозним містичним актом, через який в людину входить злий дух. Про те, що правда десь посередині між цими поглядами, ми будемо говорити далі. Ще раз. Татуювання не є гріхом, але це не означає, що воно вам корисне та необхідне.
2. Людська природа трьохскладова, але всі наші грані буття тісно пов’язані між собою в одне ціле. У грішників стан тіла впливає на стан душі, а душа – на стан духу. Тому, якщо говорити про гріх не в юридичному, але в його медичному аспекті, тоді дійсно – сам факт нашого бажання зробити татуювання не є цілком правильним, бо пов’язаний із іншою проблемою – проблемою невдоволення собою. Настільки значне неприйняття себе, що вимагає модифікацій тіла, безперечно, пов’язане з неврозами та іншими наявними психічними проблемами в людини. Ось чому духівники з тривогою сприймають сильне бажання людини щось у собі змінювати ззовні, а не всередині, на тілі, а не в душі. У цьому сенсі гріх, як безблагодатний, хворобливий стан душі, безперечно, є характеристикою людини з татуюванням чи пірсингом.
3. Існує ціла низка причин, чому люди роблять «тату», але більшість із них (окрім однієї чи двох) на психологічному рівні зводяться до проблеми неприйняття себе. Звичайно, люди, які страждають від неприйняття себе, навряд чи зможуть явно про це заявити. Швидше навпаки: вони будуть вперто заперечувати свої проблеми. Однак, не лише самим фактом татуювання, але й кількістю, розмірами, сюжетом своїх татуювань вони прямо розповідають про свій внутрішній стан. Деякі психологічні методики навіть дозволяють поставити певний діагноз людині, дивлячись на характер її тату. Чи хочу я цим сказати, що всі, хто хоче або носить татуювання є не впійманими пацієнтами психдиспансеру? Ні, психіатри займаються лікуванням важких психічних захворювань. У більшості випадків, для людей із бажанням себе колоти та розмальовувати буде достатньо терапії в психотерапевта або консультації в психолога. Зазвичай, після якісної терапії бажання так кардинально себе змінювати в пацієнта зникає. Ви напевно бачили, як люди можуть спотворити свою зовнішність неймовірними кількостями тату, пірсингу чи різного роду пластичними операціями. Зазвичай, з кожною новою операцією людина стає ще більше потворною. І проблема в таких людей зовсім не з тілом, а з головою.
4. Супутник людини з татуюванням – інфантилізм. Звичайно, ви обожнюєте свою нову футболку чи джинси, як тільки принесете їх із магазину. Однак, найкраща футболка, наймодніші штани чи найбільш досконалий телефон уже за кілька місяців перестають вас приємно дивувати. З часом, ваш азарт від нових речей спадає, в них губиться новизна та шарм, а ще за кілька тижнів ви будете соромитися свого п’ять ес айфону. Годі вже говорити, що на нашій планеті немає настільки досконалих сюжетів, які б варто було набивати на своєму тілі назавжди. Коли ви від когось почуєте, що він мріє про чергове, нове тату на своєму тілі, ви маєте розуміти, що це відбувається не тому, що комусь дуже хочеться нового, але тому, що комусь перестало приносити радість старе. Звісно ж, сама людина про не нікому не скаже. Вона навіть сама собі це боїться сказати. І далі. Кожна здорова людина росте, розвивається. І вчорашні вподобання нині можуть виглядати відвертою дурістю. (Користуючись нагодою, передаю вітання всім, у кого є татуювання підкови із написом «Ющенко ТАК!».)
Як свідчить статистика, у США та інших країнах, чимало прибутків професійним татуювальникам, лікарям-косметологам і косметичним хірургам дають не ті, хто хоче нових тату, але ті, хто хоче позбавитися старих, вивести їх із мінімальною шкодою для організму. Як добре залишатися дитиною та не думати про майбутнє! Однак, правда полягає в тому, що в багатьох країнах світу татуювання на відкритих ділянках тіла є перешкодою до набуття роботи в солідних корпораціях.
5. Бажання набити тату – часто свідчення аутоагресії. Нелюбов і неприйняття людиною самої себе може досягати крайньої межі, при якій людина буде буквально отримувати насолоду від того, що робить собі боляче. Окрім того, часто бажання наносити собі фізичні рани майже завжди, особливо молоді, є способом заглушити свій внутрішній біль, забутися, відволіктися від переживань і негативних емоцій. Звісно, не всі люди з татуюванням – мазоxісти. Все ж, без сумніву, людина, яка готова не лише платити великі гроші за послуги майстра, але й вподовж кількох годин терпіти біль різної інтенсивності – переживає зовсім не найкращі свої часи в психічному чи духовному плані. Звичайно, в залежності від розміру малюнка, місця розташування, вправності майстра та якості його інструментів біль може бути, як майже невідчутним, так і нестерпним. Сучасні технології зі свого боку роблять усе, щоб болю було якомога менше. Однак, технології татуювання ніяк не впливають від головного принципу тату: під шкіру людини вводиться фарба. Звичайно, це для організму величезний стрес. Здорова людина, яка готова втратити свідомість від вигляду власної крові не погодиться називати татуювання надзвичайно приємним процесом.
6. Татуювання як ініціація. Деякі закриті общини, типу в’язниці чи армії, з часом виробили власну систему оцінки людей, і кожен член там має своє власне місце в ієрархії. Тому, не дивлячись на те, що представники таких товариств часто вкриті татуюваннями, слід відверто говорити, що не всі вони були зроблені ними добровільно. У багатьох випадках, як сам факт татуювання, так і вибору конкретного малюнку на тілі, було зроблемо вимушено чи прямо насильницьки. Про це свідчить велика кількість людей із татуюваннями низької якості, з негативним підтекстом, і що важливо, з неоднозначним ставленням до свого власника. Інша група людей – фанати артистів, спортсменів, акторів чи спортивних клубів чи подібних закладів. Татуюванням з символами чи зображеннями своїх кумирів вони наче поєднуються, чи певним способом присвячуються до вибраної групи однодумців. Звичайно, впевненим і самодостатнім людям не обов’язково входити в жодний кружок за інтересами, чи тим більше бути чиїмось фанатом для того, щоб нормально, здорово себе почувати. Часто, незакінчені та «не пережиті» стосунки вимагають татуювань на честь батьків, дітей, друзів чи родичів. Звичайно, маючи проблеми в стосунках, татуюванням їх не вирішиш.
7. Тату, як спосіб психологічний захисту чи фанатизм. Окрему групу прибічників мистецтва татуажу складають люди, які використовують цю процедуру в якості психотерапії. Наприклад, люди невпевнені в собі, ті, що часто зазнають знущань, наруги чи насмішок над собою, хочуть тату з виглядом агресивного чи жорстокого звіра чи демонських сил. Носії таких тату хочуть показати що вони насправді не такі, якими їх усі сприймають. Вони не «хлюпіки», а суворі мужики, які мають таку ж небезпечну та жорстку натуру, яка є в тих персонажів, які прикрашають їхні тіла. Як каже практика, чим більш страшні та великі зображення, тим більше комплексів і нелюбові до себе відчуває їх власник. Їх, насправді, можна не боятися. 🙂
8. Татуювання як релігійна практика. Біблія розповідає нам про те, що з найдавніших часів люди робили татуювання не задля краси, а в якості особливих релігійних практик і обрядів. Бачити людину з татуюванням означало бачити людину, яка зверталася до язичницьких божків та ідолів за допомогою. Своїм болем люди присвячували себе тому чи іншому богу, намагалися умилосердити злі сили, таким дивним чином запевнюючи їх у своїй повній прихильності. Подібні практики існували й серед обраного народу Божого, тому Господь їх прямо застеріг: «І не зробите на тілі своїм нарізу за душу помеpлого, і не зробите собі наколеного напису. Я – Господь!» (Левит 19:28). Ця заборона ще повторюється двічі: Лев.21:5; Повт.14:1. Сьогодні християни, в т.ч. православні, утримуються від татуювання серед іншого не лише тому, що шанують та бережуть свої літа, але й тому, що не бажають стати спокусою для інших.
9. Винятки з правил: віра та хвороба. Мені відомо лише два винятки з правил, коли татуювання можна використати на добро. У першому випадку молоді люди (а це, переважно саме молодь) за допомогою татуювань намагається приховати існуючі в них дефекти, які залишилися на тілі після травм або хірургічних втручань: шрами та інше. А ще, існує інший, неймовірний випадок. Християни-копти часто наносять собі на руку невеличне зображення св.Хреста, яке одночасно є символом їхньої віри, а також, у випадку смерті від рук мусульман це тату було б особливим знаком під час поxоpону, замість хpеста на могuлу. Немає сумнівів, що така практика є цілком унікальною, та змушує нас подивитися на феномен татуювання зовсім по-іншому.
10. Наші тіла храм Святого Духа. У чому ж неправда та головна небезпека тату? Вивчаючи Слово Боже ми дізнаємось думку Творця про людське тіло, а відповідно, можемо бачити погляд Творця на людей, які не приймають його досконалість. Ключовий антропологічний принцип – принцип святості людського тіла згадує апостол Павло в посланні до Коринтян:
« Хiба не знаєте‚ що тiла вашi є членu Христовi? Отож, узявши членu Христовi, чи зроблю їх членамu блуднuцi? Зовсiм нi! Хiба не знаєте, що тiла вашi є храм Святого Духа, Який живе у вас i Якого ви маєте вiд Бога, i ви не свої? Бо ви купленi дорогою цiною. Отже, прославляйте Бога в тiлах ваших i в душах ваших, якi є Божi» (1 Кор. 6:15,19-20).
Також апосто Павло в іншому листі нагадує, що рисою жінок-християнок повинна бути цнотлuвість:
«Щоб також i жiнки, в пристойному вбраннi, з соромливiстю i цнотлuвiстю прикрашали себе не заплiтанням волосся, не золотом, не перлами, не дорогоцiнним одягом, а добрими дiлами, як личить жiнкам, якi присвячують себе благочестю». (1 Тим.2:9-10)
А у випадках, коли поведінка християнина може спокустати ближнього, сам Апостол воліє нічого такого не робити, щоб не засмутити когось:
«Знаю i певний в Господi Iсусi, що нема нiчого‚ що було б нечисте само по собі; тiльки для того, хто визнає що-небудь нечистим, є воно нечисте. Коли ж через їжу засмучується брат твiй, то ти вже не з любови дiєш. Hе губи твоєю їжею того, за кого Христос помеp. Hехай не ганьбиться ваше добре. Бо Царство Боже — не їжа i питво, але праведнiсть, i мир, i радiсть у Святому Духовi» (Рим.14:14-17).
Немає сумніву в тому, що деякі татуювання можуть виглядати справжніми витворами мистецтва. Немає сумніву в тому, що чимало цілком адекватних і розумних людей також захоче зробити на своєму тілі якийсь візерунок, не маючи при цьому значних психічних і духовних проблем. Однак, правда також полягає й у тому, що чисте та непорочне тіло – це творіння Боже багато краще та красивіше, за найбільш досконалу роботу всесвітньо відомого майстра. І якщо у всіх інших випадках «краще сім разів відміряти, і один раз відрізати», то у випадку татуювання краще «сім разів відміряти, але нічого не робити». І даруйте, але я мушу це сказати. Якщо ви думаєте, що ваше некрасиве тіло стане красивим завдяки татуюванню ви помиляєтесь. У вас всього лиш буде красиве тату на некрасивому тілі. Вибачте ще раз.
Євген Заплетнюк, священик, публіцист, місіонер
Шукайте деталі в групі Facebook