Контрнаступ і туман довгої війни: основні ставки Путіна і Заходу до кінця 2023 року
Путін зробив ставку на довгу війну на виснаження. І річ не лише у впевненості, що час грає на його користь, а Захід просто стомиться витрачати десятки мільярдів на підтримку України.
Путін розуміє, що Адміністрації Байдена невигідно заходити у президентську передвиборчу кампанію 2024 року з війною в Україні, яка триває. А без американського лідерства підтримка ЄС, де лунають заяви про стратегічну автономію від США, а оборонна промисловість так нормально й не запрацювала, не буде вічною.
Політика – річ цинічна. Можна згадати вихід США з В’єтнаму та Афганістану, порозуміння Америки з Китаєм за Генрі Кіссінджера, що, з одного боку, заклало підвалини для розпаду СРСР, а з іншого – зростило сьогоднішнього китайського комуністичного монстра. Тому Києву треба переконувати західних союзників і партнерів, що перемога України у війні проти Росії – це буде спільна перемога, яка унеможливить повторення таких самих загарбницьких війн у майбутньому.
“Те, що відбувається в Європі, має значення для Азії, а те, що відбувається в Азії, має значення для Європи. Пекін уважно стежить за тим, що відбувається в Україні, за ціною, яку сплачує президент Путін, а також потенційними вигодами. Тож те, що відбувається в Україні, насправді має значення для розрахунків Китаю щодо, наприклад, Тайваню”, – сказав генсек НАТО Єнс Столтенберг.
Для цілковитої перемоги Україні треба більше потужної зброї, враховуючи винищувачі F-16 і далекобійні ракети, як-от ATACAMS. Проте для США, на відміну від Великої Британії, це чомусь є своєрідною червоною лінією, за якою неодмінно буде чергова порція ескалації з боку Росії. Водночас, за словами міністра оборони України Олексія Резнікова, у світі існують завищені очікування від майбутнього контрнаступу. І це доволі цинічна позиція наших партнерів, які для цього наступу недостатньо озброїли Україну.
Захід чудово розуміє: якщо Україна впаде, наступні – вони. Їхнім громадянам доведеться брати до рук зброю. Саме цього, як вогню, бояться у всіх західних столицях, за будь-яку ціну намагаючись не допустити прямого військового зіткнення НАТО з Росією, яка має ядерну зброю. ТСН.ua розбирався, яких результатів від українського контрнаступу очікують на Заході та чи готові нас підтримувати далі, якщо війна цього року не закінчиться.
Інформаційний хаос
Лише за останній місяць у західній пресі вийшло кілька десятків статей про очікування від українського контрнаступу, які нерідко суперечили одна одній. Наприклад, на початку квітня The New York Times писала, що Україна готова до контрнаступу. А вже наприкінці квітня британська The Times стверджувала, що Україна не готова. Ще більше хмизу до багаття підкинули тоді начебто розсекречені документи Пентагону, які потрапили в Мережу. На щастя, зараз про них уже всі забули.
Інформаційний фронт на війні не менш важливий. Тому не треба дивуватися розмиванню порядку денного, щоб заплутати ворога, з обох боків: як України, так і Заходу. Проте беззаперечний факт у тому, що на Заході аж занадто багато поставили на результати контрнаступу, не озброївши Україну до зубів. З одного боку, так, це зрозуміло, їм теж треба показувати своїм суспільствам українські успіхи на полі бою, щоб пояснювати, чому підтримку Києва треба не лише зберігати, а й збільшувати. Частково це пов’язано і з виборчими циклами в різних західних країнах.
“Не вважайте цей контрнаступ останнім, тому що ми не знаємо, що з цього вийде. І якщо цим контрнаступом нам вдасться звільнити наші території, то в кінці ви скажете, що це був останній, а якщо ні, отже, треба готуватися до наступного контрнаступу”, – сказав міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба в інтерв’ю німецькій Bild.
Раніше Єнс Столтенберг заявляв, що країни-члени НАТО підготували та переозброїли 9 бригад ЗСУ, а для контрнаступу Україна отримала 98% обіцяної допомоги, враховуючи 1550 бронемашин, 230 танків і боєприпаси. За словами держсекретаря США Ентоні Блінкена, Україна має все необхідне, щоб продовжити успішно відвойовувати свої території. А от міністр оборони Великої Британії Джеймс Клеверлі застерігає: війна – це не голлівудський фільм, тому не варто очікувати швидкої перемоги.
Дійсно, протягом останніх кількох місяців лунали настільки розрізнені заяви щодо контрнаступу, причому з боку України також, що у людей могло скластися викривлене уявлення, начебто це буде останній успішний прорив українських сил оборони, які дійдуть до міжнародно-визнаних кордонів 1991 року. Насправді всі ці заяви лунали зазвичай від політиків, а не військових. Все залежатиме від того, як розгортатиметься ситуація на полі бою.
Війна у 2024 році
Ще в лютому директор ЦРУ Вільям Бернс заявляв, що Путін все ще занадто впевнений, що зможе захопити Україну, якщо вестиме довгу війну на виснаження. Щоправда, незрозуміло, ким і чим. Парад побєдобєсія в Москві 9 травня продемонстрував усьому світу, що таке справжня демілітаризація Росії. Красною площею їхав лише один старий танк Т-34. Такі самі зараз Росія відправляє і на фронт, бо нової техніки немає. Те ж саме і з людьми. Так, мобілізаційний ресурс у Росії величезний. Наразі на фронті проти України воюють до 400 тис. росіян. Проте цього недостатньо для утримання окупованих територій.
І навіть якщо Путін зараз оголосить чергову хвилю мобілізації, за словами старшого наукового співробітника Європейської ради зовнішніх відносин Густава Гресселя, ефект на фронті від цього буде лише взимку. Проте попри брак живої сили, Росія має досить значні резерви, десь біля 50 тис., які ще не були задіяні. До того ж, за даними британської розвідки, лише за квітень Міноборони РФ завербувало до 10 тис. зеків. Україна, на думку експерта, має хороші шанси на успіх під час контрнаступу. Але є й інша проблема.
“Для цього наступу дістати зброю було важко. Цифри не надто вражають. В Європі та частково у США оборонна промисловість ще не збільшила виробництво в достатніх кількостях. Тому ми матимемо реальну проблему із заміною цієї техніки, яка, найімовірніше, буде втрачена до кінця контрнаступу, тому що її не так вже й багато”, – вважає Густав Грессель.
Голова Об’єднаного комітету начальників штабів США, генерал Марк Міллі впевнений: українські війська вже готові до наступальних дій. Ба більше, за оцінками багатьох західних експертів, та й речники українських ЗС це підтверджували, – наш контрнаступ уже почався. Хоча нещодавно секретар РНБО Олексій Данілов заявив, що остаточні плани верховним головнокомандувачем, президентом Зеленським, ще не затверджені.
Водночас президент Чехії Петр Павел, який є військовою людиною, вкотре заявив, що цього року Україна матиме лише один шанс на успішний контрнаступ. І шукати в його словах зраду не варто. Треба просто звернути увагу на два головні моменти: час на підготовку військ і військову техніку, якої на складах в Європі і так небагато залишилося, а оборонна промисловість, як сказав Густав Грессель, ще не запрацювала на повну потужність.
“Для України буде надзвичайно шкідливо, якщо цей контрнаступ провалиться, тому що іншого шансу не буде, принаймні цього року. Не варто недооцінювати росіян, у них достатньо живої сили, техніки, навіть якщо вона стара, у них є велика кількість артилерії і багато боєприпасів. Звісно, Росії буде легше в обороні, тому що Україна зазнаватиме жахливих втрат, навіть коли добре підготовлена. Атакувати такого ворога, як Росія, буде складно, і росіян не застануть зненацька вдруге”, – вважає президент Чехії.
За словами очільниці напрямку “Регіональна безпека та дослідження конфліктів” Фонду демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва, дослідниці Лондонської школи економіки й політичних наук Марії Золкіної, головне завдання Кремля на різних міжнародних майданчиках, і це співпадає з їхніми завданнями для внутрішньої російської аудиторії, – це за будь-яку ціну відвернути контрнаступальні дії України.
“На міжнародних майданчиках основне завдання Росії – показати, що Україна, незважаючи на безпрецедентну в порівнянні з усім попереднім періодом збройну підтримку з боку її західних партнерів, однаково буде не в змозі відвоювати всі території. Тому за стіл переговорів Україні та Росії все одно треба буде сідати. Або якщо контрнаступальні дії України починаються, тоді силою цих інформаційних і дипломатичних зусиль Росія намагатиметься максимально зменшити підтримку України, щоб у залежності від успіху цих наступальних дій Росія могла підчепити на гачок певні еліти на Заході і сказати: стільки ресурсів вкладено, а здобутки цьому не відповідають, тому, можливо, час поговорити про перемир’я”, – вважає Марія Золкіна.
Напевно, вже всім зрозуміло, що до кінця 2023 року війна навряд чи закінчиться. Проте це добре описала The New York Times: якщо український контрнаступ виявиться занадто амбітним, це може викликати побоювання, що Росія візьметься за ядерну зброю; якщо надто скромним – виникне критика, що мільярди доларів на військову допомогу Україні були витрачені даремно. Водночас розмови про ядерку на Заході – це не порожній звук. У дискусії на майданчику Atlantic Council колишня заступниця генсека НАТО Роуз Гетемюллер сказала: “Я продовжую бути занепокоєна тим, що загнаний у кут Путін може вирішити, що ядерна зброя є єдиним виходом. Тому я не думаю, що ми можемо відкидати таку можливість”.
У статті для Project Syndicate колишній прем’єр Швеції Карл Більдт хоч і застерігає від прямих історичних паралелей, все ж каже, що схожість між Гітлером у 1939 році та президентом Росії Путіним сьогодні очевидна. Проте, як правильно у своїй колонці для The New York Times наголошує триразовий лауреат Пулітцерівської премії Томас Фрідман, Путін – найнебезпечніший дурень для всього світу, який, можливо, ніколи й не мав і досі не має “плану Б” після провалу операції “Київ за три дні”. Навіть після чергової поразки на полі бою Путін може щиро вірити і сподіватися, що зможе захопити Україну якщо не силою, то силою та переговорами про “мир”. І Заходу це варто нарешті зрозуміти.
Шукайте деталі в групі Facebook