В одному з госпіталів Індії шість українців безрезультатно чекають пересадки органів. Вони стали заручниками жахливої ситуації: МОЗ України направляє їх на операції в цю країну, а індійська влада не бажає віддавати органи своїх співвітчизників нашим людям.
У результаті українці живуть у клініці роками у надії, що індійські лікарі зглянуться над ними і проведуть операцію.
Детальніше читайте в матеріалі OBOZREVATEL.
“Навіщо ви нас сюди відправили”
27 березня в госпіталі в Індії помер 10-річний Діма Пальок із Берегово. Хлопчик провів у госпіталі 15 місяців, але так і не дочекався пересадки серця.
Останні півтора року в Індії існує негласне правило: органи на пересадку, насамперед, повинні віддавати своїм громадянам, а не іноземцям. Індійські клініки не відмовляють нам у лікуванні, беруть гроші, але операцій не проводять. Однак МОЗ усе продовжує і продовжує відправляти в цю країну наших співгромадян.
Дімина бабуся, Ганна Пальок, розповіла нам, що насправді долею дитини МОЗ практично не цікавився.
“Вони заплатили гроші, відправили нас, і ми залишилися там одні. Навіщо нас туди відправили вмирати? Ми приїхали туди з онуком у грудні 2018 року. А вже навесні я почала бити в дзвони. Влітку писала листи до Офісу президента, Верховної Ради, кому тільки не написала. Що тут ми нікому не потрібні! Ніхто нами не займався, жодну пересадку серця нам робити не збиралися”, – зі сльозами розповідає жінка.
У МОЗ обіцяли приїхати до Індії в грудні минулого року і провести переговори, щоб вирішити проблему з операціями для українців, але так і не приїхали. Також заступник міністра Дмитро Коваль обіцяв, що переговори пройдуть у лютому, але вони також не відбулися.
За словами бабусі хлопчика, в індійському госпіталі гроші брали за все – за консультацію, за ліки. У результаті виділені на операцію кошти танули, а її все не проводили.
“За той час, що ми там були, крім Дімочки, померли ще двоє дітей з України, четверо з Росії, один із Казахстану, один із Грузії. Їх також не брали на операцію”, – розповідає Анна Пальок.
Перед смертю записав молитву
Діма встиг закінчити тільки 2-й клас. Він був дуже розумною і доброю дитиною, терпів біль, навіть коли йому було погано, говорив бабусі, що все добре.
“В останній день він вдень поспав, потім встав, взяв телефон і попросив дати йому суп із фрикадельками. Я пішла, підігріла, принесла в кімнату. Він з’їв одну ложку, і каже: “Ба, гірко”. Це були його останні слова, після цього він упав”, – з гіркотою згадує жінка.
Сама Анна медик, до цього два рази у хлопчика зупинялося серце, але їй вдавалося його повертати до життя. “Я кинулася масажувати його, дихати. А він тільки зітхнув і все. Поки швидка приїхала, а стрічка на кардіограф уже показує пряму лінію. Втретє я не змогла його врятувати”, – плаче Ганна.
Також вона згадує, що індійські лікарі встановили Дімі під шкіру спеціальний апаратик для моніторингу його стану. Всі дані про роботу серця повинні були надходити до них у госпіталь. За це взяли 5400 доларів, дістати які, до речі, допоміг заступник глави МОЗ Дмитро Коваль.
“Потім мені сказали, що апарат показував збої в серці Діми вже з 3 години дня. Але чому ж ніхто не зреагував?” – плаче бабуся Діми.
Перед смертю Діма записав голосову молитву, бабуся її знайшла вже після смерті онука: “Він там просив, щоб не було коронавірусу, щоб діти не хворіли, щоб усім було добре. Він сам мене привчив ходити до церкви й обов’язково на ніч молитися. Навіть якщо я вже втомилася і хочу спати, він усе одно говорив: “Ба, а молитва?”.
Зараз жінка ще перебуває в Індії. Через коронавірус вона не може вилетіти додому. “Тут єдина людина, з ким я можу поговорити, це консул. Він мене підтримує, обіцяє, що якщо буде чартер, то мене будуть намагатися відправити додому”, – каже Анна Пальок.
То вибори, то сезон дощів
Це не перший випадок, коли українці помирають, не дочекавшись операції. Влітку минулого року також в індійській клініці помер 15-річний Назар Балик із Волинської області, він цілий рік чекав своєї черги на пересадку, але так і не дочекався.
Зараз пересадки легенів в Індії чекає і Сергій Ганзя. Як він розповів нам, у госпіталі він перебуває з 19 березня минулого року.
“Офіційно в Індії трансплантація для іноземців не заборонена. Але, за словами місцевих, зараз у цій країні вважається, що органи для пересадки потрібно віддавати тільки громадянам Індії. І навіть коли у когось у цій країні вилучають органи для трансплантації, то обов’язково запитують у рідних, чи хочуть вони, щоб орган віддали іноземцеві. І багато хто не погоджується”, – пояснює ситуацію Сергій.
Через це терміни операції для українців відкладаються. Зараз у госпіталі лежать шість українців, п’ятеро чекають пересадки легенів, а один – серця. Наприклад, 4-річна дівчинка тут уже провела більше двох років – вона приїхала в грудні 2017-го.
“МОЗ ніяк на нас не реагує. Родичі пишуть листи, відповіді жодної немає. До нас хіба що консул приїжджав, каже, що листи пишуть, але який сенс. Передостання трансплантація українцеві тут була зроблена в жовтні 2018 року.
А остання в лютому цього року. І то тільки тому, що пацієнт пролежав у реанімації більше місяця, потрібно було підключати до апарату штучного дихання. Знаю, що лікар усю ніч провів у переговорах із центром, який вирішує кому дати орган”, – говорить Ганзя.
За словами Сергія, спочатку українців заспокоювали і казали, що зараз така політична ситуація в Індії, що йдуть вибори, і одна з вимог – проводити трансплантацію тільки місцевим жителям.
Потім обіцяли, що настане сезон дощів, буде багато аварій, тому збільшиться кількість загиблих і органів для пересадки буде багато. Але пройшли вибори, потім сезон дощів, а ситуація не змінилася.
Восени минулого року, за допомогою заступника міністра Дмитра Коваля всіх пацієнтів перевели в інший госпіталь, оскільки в попередньому звільнилися всі лікарі трансплантологи. “Наш лікар хотів нас забрати, але госпіталь відмовив, тому що це великі гроші. Тому довелося підключатися МОЗ, і перевозити нас в інший госпіталь”, – розповідає Сергій.
Раз на місяць Сергія обстежують, призначають лікування, за все це теж вираховують гроші, перераховані Україною на лікування пацієнта.
“Виходить, що ми навіть не знаємо, з ким і на яких умовах МОЗ уклав договір на наше лікування, у меня на руках документа немає. Ймовірно, вони уклали договір із госпіталем, а не з індійським МОЗ. Ще раніше приїжджала сюди Супрун, хотіла поговорити з владою, але їй це не вдалося. Тому що вони говорять, ви співпрацюєте з госпіталем, до них і висувайте претензії”, – каже Сергій.
За останні півтора року в Індії померли шість осіб
Керівник ГО “Національний рух “За трансплантацію” Юрій Андрєєв каже, що така ситуація з Індією триває вже більше півтора року.
“Якщо ще 2-4 роки тому з Індії прилітали українці, яким зробили операцію і все було добре, то за останні півтора року померли шість осіб. І МОЗ знає про цю ситуацію. Вони дійсно двічі обіцяли поїхати туди, щоб провести переговори і вирішити цю ситуацію, але так і не поїхали “, – каже Андрєєв.
Ситуація ще ускладнюється і тим, що Індія – це єдина країна, яка береться пересаджувати органи нашим дітям. Більше ніхто.
Але за останні роки, незважаючи на безліч обіцянок та ухвалених законів, система трансплантації так в Україні і не налагоджена. “Вони підготували транспланто координаторів, тепер вони сидять і нічого не роблять. Тому що немає фінансування, і немає обіцяних реєстрів. На підготовку реєстрів було виділено 26 млн грн, тепер ні грошей, ні реєстрів. Але раз поки така ситуація, то знайдіть хоча б альтернативу Індії!” – каже Андрєєв.
А поки держава продовжує відправляти в Індію пацієнтів, платити за них гроші. Індійські клініки офіційно не відмовляються приймати українців, і гроші беруть, потихеньку витрачають їх на консультації та обстеження, а операції не роблять.
“У нас є лікарі, які вміють і готові пересаджувати органи. Необхідно відремонтувати приміщення, вкласти гроші в обладнання спеціальних стерильних боксів, створити систему трансплантології і робити операції у нас, це буде дешевше”, – каже Андрєєв.
Шукайте деталі в групі Facebook