Може мене хтось і осудить за такі методи, але думаю, що як жінка я права в своєму вчинку. Рівноправність це важливо, і мені вдалося в черговий раз довести це перед невірним чоловіком.
Почалося все банально, про це і розповідати не варто.
Спочатку почала помічати, як він затримується на роботі, крутить в руках телефон постійно. Потім став відповідати на дзвінки на балконі. Загалом все стандартно.
Але то що було потім, до сих пір мене радує, хоча пройшов вже не один рік.
Напружена атмосфера наростала і я вже відчувала, що ось-ось повинен трапиться та сама, головна розмова.
І стлась вона, як зараз пам’ятаю в суботу ввечері.
Ігор довго ходив, м’явся по квартирі, а потім нарешті оголосив.
– Оль, коротше … давай поговоримо.
– Коротше давай – знизала плечима я – Хоча мені і так вже все зрозуміло.
– Ну тим простіше. – важко зітхнув він – Давай тоді все вирішимо відразу. Налаштований я серйозно.
– Так я вже давно готова – кивнула я – Ти як, тимчасово йдеш, або зовсім? З розлученням?
– З розлученням – сідаючи поруч, відповів Ігор.
Ну добре, тоді я зараз Мишкові (це син наш) речі зберу, і можете йти.
Тут треба було бачити його обличчя.
Повільно повернувся до мене, подивився і каже.
– В якому сенсі Мишкові речі збереш?!
– У прямому – як ні в чому не бувало відповіла я – Люба зі мною залишиться, а Мішу з собою візьми. Йому батько потрібен обов’язково. Ти ж хороший тато?
– Ееее – тільки і зміг сказати він – Діти зазвичай з мамою залишаються. У тебе що взагалі совісті немає? Як я взагалі міг з тобою прожити стільки часу – він схопився за голову.
– А що такого? Чому я повинна двох виховувати, а ти зі своєю куркою веселитися? Ти ж там життя пішов налагоджувати сімейне? Ось вважай, дитина у вас вже буде! Півсправи зроблено!
– Та ти що несеш таке?!
Ігор схопився з дивана і почав надзвонювати коханці.
– Ти прикинь! Каже він в телефон – Вона каже, щоб я сина з собою взяв! Взагалі кончена, так?!
Сиджу на дивані сміюся. Чекаю чим справа закінчиться.
Коротше вони посварилися по телефону, потім він до неї поїхав, умовляти її мабуть сина нашого виховувати.
Та йому відмовила. Він повернувся похмурий, намагався зі мною помиритися.
Та тільки він мені тепер нафіг не потрібен. А сина віддавати йому я і не збиралася.
Нехай йде куди хоче. Мені все одно.
Шукайте деталі в групі Facebook