Вони відкривають неприємну правду про нас!
Людину завжди зачаровувала невідомість того, як працює розум і які причини нашої поведінки. І ось на початку XX століття отримала розвиток експериментальна психологія.
Дослідження вивчали цілий ряд областей: від поведінкових до соціальної динаміки і складних біологічних процесів, що відбуваються в мозку.
Результати ретельно контрольованих досліджень, проведених в ім’я експериментальної психології, розповіли багато про людський стан, завдяки їм ми стали краще розуміти, чому ми поводимося так чи інакше.
Ми зібрали список найзнаменитіших інтригуючих експериментів минулого століття. Від найпростіших соціальних до тих, хто вивчає складні поведінкові моделі, які розкривають те, як працює людська підсвідомість, і зрушують прийняті етичні рамки.
Ви точно задумаєтеся, чи все ви знаєте про себе і на що здатна людина насправді.
- Блакитноокі / кароокі
У 1968 році після вбивства борця за громадянські права Мартіна Лютера Кінга вчителька Джейн Елліот спробувала обговорити проблеми дискримінації, расизму та упередження з учнями третього класу в школі міста Рісевілл, штат Айова.
Відчуваючи, що діти не тільки не розуміють, що значить дискримінація за кольором шкіри, але і ніколи не зустрічали її прояви в невеликому місті, Елліот початку дводенну вправу “блакитноокі / кароокі”, щоб показати всю несправедливість расизму.
Учні були розділені на дві групи за кольором очей. У володарів блакитних очей були привілеї в навчальному процесі: друга порція на обід, доступ в нову ігрову кімнату, зайві п’ять хвилин на перерві. Елліотт розмістила блакитнооких учнів на передніх рядах класу, тоді як кароокі були відправлені на задні ряди. Вона мотивувала підопічних до спілкування тільки з однокласниками зі своєї групи, радячи їм уникати контактів з кароокими учнями.
Також представникам двох груп було заборонено пити воду з одного фонтанчика. Кароокі постійно піддавалися покаранню з боку вчителя, коли не дотримувалися правил або допускали якісь помилки. Елліотт підкреслювала відмінності між групами, виділяючи достоїнства блакитнооких учнів і недоліки карооких. На наступний день привілейованими учнями стали кароокі.
В результаті та група, яка вважалася перевершує, стала краще вчитися. Ті ж, хто піддавався дискримінації, стали допускати більше помилок – навіть ті учні, які до експерименту були відмінниками.
2. Сходинки у вигляді піаніно
Ініціативна група Volkswagen під назвою “Теорія веселощів” хотіла довести, що поведінка людини може змінитися на краще, якщо додати в рутинні і нудні дії веселощів. Вони розмістили в стокгольмському метро ступені у вигляді піаніно, щоб подивитися, скільки людей вибере сходи замість ескалатора.
Результати показали, що в той день сходи з музичними ступенями вибрали 66%.
3. Скрипаль в метро
12 січня 2007 близько тисячі пасажирів, вранці проїжджаючих через станцію метро у Вашингтоні, почули невеликий безкоштовний концерт, який виконав скрипаль-віртуоз Джошуа Белл. Він грав близько 45 хвилин, виконавши шість класичних творів на скрипці Страдіварі 1713, яка, за деякими даними, коштує 3,5 мільйона доларів.
Тільки шість чоловік зупинилися, щоб послухати музику. Близько 20 дали грошей, продовжуючи йти своїм звичайним темпом. Скрипаль зібрав 32 долари. Коли він закінчив грати і настала тиша, ніхто цього не помітив. Ніхто не аплодував. Ніхто не зрозумів, що один з кращих музикантів в світі зіграв одну з найскладніших композицій на скрипці вартістю 3,5 мільйона доларів.
Письменник і журналіст Washington Post Джин Вайнгартен, автор цього експерименту, описав його “як експеримент про контекст, сприйняття і пріоритети, а також оцінку громадського смаку: в банальній і нудній обстановці, в незручний для всіх час, чи буде помітна краса?”.
4. Літній табір
Цей експеримент протестував теорію реалістичних конфліктів і став прикладом того, як виникає негативне ставлення між групами через конкуренцію за обмежені ресурси.
Експериментатори взяли дві групи хлопчиків 11 і 12 років і помістили їх в місце, яке вони вважали річним табором. Перший тиждень групи були розділені і не знали один про одного. За цей час відносини всередині груп стали міцнішими.
Далі хлопчиків представили один одному, і тут же стали з’являтися ознаки конфлікту. Експериментатори створили конкуренцію між групами, і, як і очікувалося, рівень ворожості і агресивної поведінки посилився.
На третьому тижні експериментатори створили умови, щоб обидві групи працювали разом, вирішуючи загальну проблему. Наприклад, проблему питної води. У дітей склалося враження, що їх питна вода була відрізана, можливо, через вандалів. Обидві групи працювали разом, щоб вирішити цю проблему.
До кінця експерименту, після того як хлопчики з різних груп працювали разом, вони подружилися, що свідчить про те, що спільна робота – це один з найбільш ефективних способів зниження забобонів і дискримінації.
5. Ефект дезінформації
У 1974 році Елізабет Лофтус почала вивчати ефект дезінформації на прикладі дорожньо-транспортних пригод. В одному з експериментів сім відеорядів тривалістю від 5 до 30 секунд були показані 45 студентам, розділеним на групи по 9 чоловік. У цих відео був запис автомобільної аварії. Після кожного відео студенти заповнювали опитувальний лист, перший пункт в якому було сформульовано так: “Дайте звіт про аварію, яку ви тільки що побачили”.
Далі був представлений ряд конкретних питань про ДТП. Найголовніше питання стосувався швидкості автомобілів, представлених на відео.
Дев’ятьох людей запитали: “Як швидко рухалися автомобілі на відео в той момент, коли вони врізалися один в одного?” Решта випробовувані отримали схоже запитання, але в ньому замість слова “врізалися” використовувалися слова “стикнулися”, “вдарилися”, “розбилися”, “стукнулися”.
При використанні в питанні слова “розбилися” машинам приписувалася найбільша швидкість – 40,8 миль / год. Результатом даного експерименту став висновок про те, що форма питання впливає на відповідь свідка. Лофтус зробила припущення, що це пов’язано зі змінами уявлення в пам’яті випробовуваних.
Шукайте деталі в групі Facebook