Генетичний закон: злидні знаходяться в немитій голові

Бізнес-тренер і лектор Наталія Грейс в своїй книзі «Закони Грейс» дуже точно виділила одну річ, яка з самого дитинства програмує нас на бідність. І назвала її «Закон Гeнетичної Убогості».

Варто прочитати кожному! В дитинстві, в будинку однокласниці ми часто стрибали на дивані, поки це не бачили дорослі. Нас дуже радували пружини, які місцями зовсім близько підходили до поверхні; приводив в захват пил, який клубами летів з дивана від наших стрибків.

Коли через двадцять років я зайшла до своєї подруги дитинства, то з жахом побачила в кутку все той же диван, на якому ми колись стрибали. Він не сильно змінився, наскільки я могла пам’ятати, але тепер я була вражена бідністю і убогістю обстановки.

Я подумки підраховувала, скільки могла коштувати покупка нового дивана, заміна засмальцьованих стільців, дзеркала, розбитого і заклеєного обгорткою від шоколаду. Поки ми говорили, в уяві я білила стелю і змінювала шпалери. Мені хотілося вимити вікна, обсиджені мухами, повикидати палиці і картонки, що стирчать з-під дивана, битий квітковий горщик, обв’язаний панчохою.

«А що, якщо погано з грошима?» – Подумала я… Але мoзок пручався і пропонував мені купити хоча б недорогу клейку плівку під колір дерева і обклеїти нею стіл. Куди б я не подивилася, мій погляд натикався на якусь поломку, бруд, плями і сміття. Мозок раптом сказав мені: «Як ти думаєш, чому поруч з бідністю завжди бруд?»

Я вам тепер таке ж питання задаю. Навіть якщо замінити слово «завжди» на «практично завжди» або «часто», то легше від цього не робиться. Бруд – це прояв НЕ безгрошів’я, а менталітету. Вдумайтеся: бруд – це прояв відповідного менталітету. А оскільки бруд і злидні – сусіди, то і злидні – це своєрідний менталітет. Так, злидні знаходяться в немитій голові.

У школі у мене була приголомшлива вчителька з літератури – Тамара Григорівна, неабиякого розуму, дуже мудра жінка. Вона якось сказала фразу, яку я запам’ятала на все життя. Хтось запитав її, що означає міщанство, і вона відповіла:

«Міщанство означає пити зі старої облізлої гуртки, коли нова в серванті стоїть».

Так прийнято в багатьох російських будинках: на чорний день гроші відкладені, на білий день чашка нова в серванті стоїть, тільки білий день настає рідко, а чорними заповнюється все життя. Хто живе очікуванням майбутнього, для того воно ніколи не настає. І тоді я зрозуміла це: соромно бути бідним, соромно бути брудним. Соромно мати в голові розруху, яка неминуче відбивається і на житло, і на менталітеті дітей.

Знаю одну жінку, яка більше двадцяти років збирала гроші, щоб купити дачу. Вона одна виховувала двох доньок. Дівчата жили впроголодь, на одних кашах, і старша з них розповідала мені, як їй було соромно виходити на подвір’я в старих вельветових брюках з залатаним колінами.

Бізнес-тренер і лектор Наталія Грейс в своїй книзі «Закони Грейс» дуже точно виділила одну річ, яка з самого дитинства програмує нас на бідність. І назвала її «Закон Гeнетичної Убогості».

Варто прочитати кожному! В дитинстві, в будинку однокласниці ми часто стрибали на дивані, поки це не бачили дорослі. Нас дуже радували пружини, які місцями зовсім близько підходили до поверхні; приводив в захват пил, який клубами летів з дивана від наших стрибків.

Коли через двадцять років я зайшла до своєї подруги дитинства, то з жахом побачила в кутку все той же диван, на якому ми колись стрибали. Він не сильно змінився, наскільки я могла пам’ятати, але тепер я була вражена бідністю і убогістю обстановки.

Я подумки підраховувала, скільки могла коштувати покупка нового дивана, заміна засмальцьованих стільців, дзеркала, розбитого і заклеєного обгорткою від шоколаду. Поки ми говорили, в уяві я білила стелю і змінювала шпалери. Мені хотілося вимити вікна, обсиджені мухами, повикидати палиці і картонки, що стирчать з-під дивана, битий квітковий горщик, обв’язаний панчохою.

«А що, якщо погано з грошима?» – Подумала я… Але мoзок пручався і пропонував мені купити хоча б недорогу клейку плівку під колір дерева і обклеїти нею стіл. Куди б я не подивилася, мій погляд натикався на якусь поломку, бруд, плями і сміття. Мозок раптом сказав мені: «Як ти думаєш, чому поруч з бідністю завжди бруд?»

Я вам тепер таке ж питання задаю. Навіть якщо замінити слово «завжди» на «практично завжди» або «часто», то легше від цього не робиться. Бруд – це прояв НЕ безгрошів’я, а менталітету. Вдумайтеся: бруд – це прояв відповідного менталітету. А оскільки бруд і злидні – сусіди, то і злидні – це своєрідний менталітет. Так, злидні знаходяться в немитій голові.

У школі у мене була приголомшлива вчителька з літератури – Тамара Григорівна, неабиякого розуму, дуже мудра жінка. Вона якось сказала фразу, яку я запам’ятала на все життя. Хтось запитав її, що означає міщанство, і вона відповіла:

«Міщанство означає пити зі старої облізлої гуртки, коли нова в серванті стоїть».

Так прийнято в багатьох російських будинках: на чорний день гроші відкладені, на білий день чашка нова в серванті стоїть, тільки білий день настає рідко, а чорними заповнюється все життя. Хто живе очікуванням майбутнього, для того воно ніколи не настає. І тоді я зрозуміла це: соромно бути бідним, соромно бути брудним. Соромно мати в голові розруху, яка неминуче відбивається і на житло, і на менталітеті дітей.

Знаю одну жінку, яка більше двадцяти років збирала гроші, щоб купити дачу. Вона одна виховувала двох доньок. Дівчата жили впроголодь, на одних кашах, і старша з них розповідала мені, як їй було соромно виходити на подвір’я в старих вельветових брюках з залатаним колінами.