– А я вчора до півночі подружку заспокоювала, відпоювали чаєм на кухні! – розповідала подругам молода дівчина в кафе. – Ритуль, та ти її знаєш – Свєта, блондинка така, пам’ятаєш, в нашому офісі працювала, два роки тому в декрет пішла? Ось. Вона сусідка моя тепер, в одному під’їзді живемо, багато спілкуємося останнім часом. Чоловік від неї йде. Точніше, навіть не він – в його квартирі жили. Йти доведеться Свєткі з дитиною, до матері. Речі збирає, з дня на день переїзд.
– Ох ти. Пам’ятаю Свєтику, звичайно! Тепер і вона, значить. Шкода. Але в наш час не дивно зовсім. Що ж сталося? Хоча можеш не відповідати. І так зрозуміло – загуляв мужик, мабуть, зустрів жінку всього свого життя. Я маю рацію?
– Ні! Ні, не так. У них інше.
– А що сталося?
– Ну, якщо коротко – Свєтка зробила абopт. А чоловік був проти. Він і зараз проти.Три місяці вже минуло, досі скандалить, кричить, краще не стає. А вчора і взагалі заявив – жити разом не може і не хоче. Дав їй тиждень речі зібрати. Сам ночує у своїх батьків.
– Треба ж, який плодовитий чоловік попався. Може, даремно вона тоді так? Треба було наpoдити?
– Я їй теж про це говорила. Але вона на мене руками замахала! Каже, навіть думати про це не хочу. З сином вона взагалі одна була, з самого народження, двадцять чотири на сім, і вдень, і вночі.
– Ніхто не допомагав?
– Ні. Бабусі усунулися відразу ж, і чоловік теж не розбігся з сином сидіти. Максимум півгодини, поки Свєтка в душі. І то в двері стукав час від часу – скоро ти там, мовляв. Щоб кудись піти з дому більше ніж на годину – і подумати не можна було! Свєтка просто втомилася! Каже, тільки-тільки трохи підріс, думки з’явилися про роботу – і знову спочатку? Нізащо! Чоловікові так і заявила. Другого, каже, не потягну ніяк! Він лаявся, але вона й слухати не стала. Пішла і зробила абopт.
– Слухай, ну так радикально теж не варто, напевно. Якщо вже чоловік так хотів дитину, треба було якось домовлятися. Поставити умови – нехай заробляє більше і няню наймає, наприклад. Або з мамою своєї розмовляє, щоб вона сиділа. Або сам допомагає – бере на себе всі вечори і один вихідний. Це справедливо.
– Знаєш, їй перед народженням першого всі просто золоті гори обіцяли. Чоловік чекав сина, бабусі навперебій кричали – будемо допомагати. Вона ж не відразу після весілля наpoдила дитину. Довго не хотіла, все сумнівалася, а чи треба. Тиснули з усіх боків – давай, наpoроджуй, треба. Наpoдила, і що в результаті? Я вважаю, права вона. Зрештою, їй не тільки носити, наpoджувати, але ще і виховувати! У цьому питанні треба орієнтуватися тільки на себе.
– А чоловік, звичайно, «молодець» у неї. Образився, треба ж!
– Ага. Каже, не можу жити з жінкою, яка абopтує моїх дітей – і виставив її з готовим дитиною до мами в двушку. Ось так йому діти потрібні! Я теж не прихильниця абopтів, але в цьому випадку, знаєш, я на Свєткиному боці. З таким чоловіком тільки на себе і розраховувати.
Як вважаєте, чоловік в даній ситуації дійсно моральний виродок? Сам винен, і нічого тепер валити з хворої голови на здорову? Дівчина права, що не стала наpoджувати другу, нікому не потрібну по суті, дитину?
Чи вважаєте, що такі питання в односторонньому порядку не вирішуються? «Пішла і зробила», «слухати не стала» – це не вихід і в корені неправильно? Треба було домовлятися, приходити до компромісу, і якщо вже і робити абopт, то погодивши це з чоловіком? Зрештою, це і його дитина теж.
Позиція «не стану жити з жінкою, яка абopтує моїх дітей» – гідна поваги? Що думаєте, чоловіки і жінки?
Шукайте деталі в групі Facebook