Тарілка полетіла в стіну, потім дзвінко впала на підлогу і розбилася в друзки. Степан, справно ухилився від посуду. Тепер він дивився на тарілку, яку запустила в нього дружина.
В ту мить йому здалося, що то руйнується його сімейне життя. Ось так стрімко і раптово дає тріщини. І нічого вже не склеїти й не змінити, що не кажи і як не намагайся.
На кухні плаче дружина. Оксана затулила обличчя руками і гірко схлипувала. Вона сиділа на підлозі, впершись спиною в холодильник. Жінка мала вигляд скрuвджeної дитини, і йому так захотілося кинутися до неї, пригорнути, втішити й розрадити. Він навіть не злився за запущену в нього тарілку. Все ж таки кoхaв свою дружину, не зважаючи на сварки, які тепер були щоденною нормою, ні на докори, котрими щедро посипала його від ранку до вечора.
Степан хотів уже кинутися до дружини. Проте, вона раптово підвела голову і зустрілася поглядом з його очима.
В її очах він побачив стільки холоду і неприязні, що він ніби закляк на місці. Декілька безкінечно довгих хвилин вони дивилися один на одного. А потім Оксана підвелася, підійшла до нього і, проказала:
– Ти зіпсував мені життя. Ні роботи в тебе нормальної, ні машини, ні квартири. А твоя зарплата – то мізер, якого вистачає лише на підгузки для донечки. Якби не мої батьки, то ми б з тобою пішли жебракувати. Ти – ганчірка, в яку всі витирають ноги.
– Оксанко, подумай, що говориш. Усі так живуть. Подумаєш, не купила нової сукні на день народження до мами. Та в тебе їх стільки, що можна щодня в іншій ходити. Я хотів їхати на заробітки, та ти ж сама сказала, що місце чоловіка біля дружини і дитини. Ось скоро аванс дадуть і купимо тобі обнову.
Степан дивився на кохану й не міг збагнути, коли для неї все матеріальне набуло такої ваги. До весілля вона ж бо була зовсім інша: чуйна, добра, весела. Невже правду говорять, що кoхaння розбивається об буденність і побут.
Жінка засміялася. А потім дала йому ляпаса.
– Ти – не чоловік. Не чоловік! У тобі немає нічого від справжнього чоловіка!
Ті слова настільки вразили Степана, що він більше не чув, що говорить йому Оксана. Він просто розвернувся й пішов.
Він розмірковував про своє життя, блукаючи вулицями рідного міста. Хіба міг колись подумати, що та, котрій ладен був прихилити небо і покласти світ до ніг, кидатиме йому в обличчя такі гострі слова, що калічать душу. Хіба міг подумати, що його тихе сімейне щастя піде й не залишить і згадки про себе. На землю вже спускалися сутінки, а чоловік далі блукав містом, ніби в лабіринті, шукаючи вихід, тобто правильне рішення.
Не хотів повертатися додому, та й до батьків іти не мав бажання. Навіщо зайвий раз турбувати їх своїми неприємностями? Зарадити – не зарадять, а серце буде краятись.
Раптом він зупинився перед рекламним щитом. На ньому був зображений чоловік у камуфляжі і напис «Сину, вставай на захист Батьківщини. Ти потрібен країні». Внизу маленькими літерами адреса найближчого вiйськкoмaтy та номер телефону. Рішення визріло саме.
За вікном сіріло. Народжувався новий день. Степан кинув у сумку ще деякі речі. Прочинив двері міжкімнатні в дитячу кімнату, підійшов до колиски. Декілька хвилин милувався Софійкою. За тим нахилився і поцілував у чоло. На душі зашкребли кішки. Як же він буде без неї? Та все, що робить, заради неї – своєї донечки, свого сонечка. Аби вона пишалася батьком.
Потім, прочинив двері у спальню. Оксана солодко спала. Він поклав поруч із нею білий аркуш. За хвилину за ним зачинилися двері.
Далі все відбувалося швидко. Написав заяву добровольцем і пішов служити на схід країни, де в розпалі була aнтuтeрoрuстuчна операція. Уже рік він щодня доводить собі й бoйoвuм побратимам те, що написав у записці дружині. Він – справжній чоловік.
Шукайте деталі в групі Facebook