Одного разу, я перетинав на автобусі кордон з Польщею. Це непогано, коли люди, які не можуть знайти собі роботу в Україні, можуть знайти вакансію в іншій країні, яка б їх влаштовувала.
Здавалось весь автобус окрім нас двох складали суто заробітчани. Прибиральниці готелів, далекобійникі, будівники. Ви зрозумійте рівень виїзду за кордон українців якщо з районного центру Івано-Франківської області міста Долина їде прямий автобус до міста Лодзь.
Часто в мережі, зустрічаю інформацію від розумників, що мовляв як же гарно що ці люди приносять гроші в державу. Але ніхто не задумується, яким чином даються нам ці гроші.
Безправні, особливо на перших місяцях роботи, люди залишають свої родини на кілька місяців. Діти, жінки, чоловіки живуть окремо один від одного по кілька місяців відвикаючи один від одного.
Кажуть, мовляв ці люди приносять європейські практики в Україну. Ага, особливо після безпросвітного переміщення у стилі “робота-житло”. Так, ти дуже просвітишся “європейськими практиками”. Ще й після повернення зустрівши нашу буденність районного центру, де мало що змінюється.
Через кілька років підуть перші покоління людей, які виросли самі по собі (з дітей), а частина з них (батьків) вже не повернеться.
Це тpaгедія, що у нас цілі райони і села їдуть за кордон, і при тому ми маємо такі є-декларації.
Шукайте деталі в групі Facebook