– На Закарпатті стільки повір’їв і прикмет, як у лісі листя. Що казали старші люди, мотала на вус, – зізнається 60-річна Надія Суворова з Перечина.
– Якщо мені дають банку з молоком, то я ніколи не повертаю її порожньою. Кладу в неї шматочок хліба і присолюю. Так робить багато людей. Чому так? Кажуть, аби корова добре доїлася, аби молоко прибувало, аби не зурочили худобину. Якщо мені принесуть якийсь гостинець у посуді, то я помию і ставлю до нього що маю: чи тістечко, чи фрукт, чи цукерки. Бувало, ставлю цукерки дві, а потім три – бо Бог любить трійцю, а далі – гоп, думаю, та ж в хаті четверо людей, отож ставлю чотири цукерки – кожному по цукерці.
Не можна подавати щось через поріг. Закарпатці кажуть: «Не валовшно» (не годиться).
– Дехто не вірить і каже: забобони. А я точно знаю, що наперед нічого не можна казати, хвалитися, бо не вийде. Зурочать. От коли буде вже зроблено, то тоді можна казати: «Слава Богу, в нас уже те є», – веде далі Надія Степанівна. Розказує такий випадок: – Торік зробили парничок, посіяли розсаду, піднялася, хвалимося сусідам. Ввечері приходимо – а воно все зів’яло.
Перечинка Марія Константинова каже: не можна давати з рук воду.
– Нікому не можна давати з рук воду пити, навіть рідним, тому що люди злі, роблять зло. А ви думаєте, іноді раптово помирає або хворіє, а лікарі безпомічні, не можуть навіть діагноз поставити? Бо то пороблено.
Є люди недобрі на руку. Тому не можна нічого давати в руки.
Розповіла таку історію:
– Приходила до мене подруга, у мене двері відчинені, заходила на кухню, сідала на стілець, а я собі роботу робила. Одного разу попросила подати їй води. АДала їй. Після того я півтора місяця пролежала. Не могла на ліжку перевернутися. Були біля мене і лікарі, але ніхто не міг нічим зарадити. Тітка моя казала, що то було пороблено мені на смерть. Я ледве з того всього вийшла, молилася Богу, бо вірила, що його сила сильніша, але невдовзі знову прийшла колишня подруга і позичила у мене 800 грн. Відтоді три роки я не мала в хижі гроша ломаного. З висоти своїх років можу сказати: є люди, а є людища.
З рук не можна подавати також сіль, ніж, гроші, рослини.
Іршавчанка Ганна розповідає, що раніше стільки огірків, помідорів родило у неї, що і собі вистачало для консервації, і продати могла. А тепер двічі-тричі пересіває, пересаджує, ретельно доглядає, і не родить. Каже, торік помідори вродили, але прийшла буря і все збила. Часник три роки поспіль за місяць трухлявіє. Морква торік вродила як курям на сміх – п’ять кілограмів.
– Ніякого хосна з городини не маю, а стільки труда вкладаю, – сокрушається жінка.
Шукайте деталі в групі Facebook