Я довго не могла зрозуміти, чому донька не хоче забирати мене до себе. Але одного вечора я все усвідомила

Я довго не могла зрозуміти, чому донька не хоче забирати мене до себе. Але одного вечора я все усвідомила

Скільки років пам’ятаю собі, стільки тут і живу – біля невеликого будинку на околиці села. Тут минуло все моє дитинство, юність та молодість. У цей будинок я привела свого нареченого, щоб він познайомився з мамою та татом, звідси поїхала з чоловіком і повернулася у 30 років з малечею на руках – моєю донькою.

Не склалося життя у нас із чоловіком разом, розлучилися. Але мене з радістю батьки знову прийняли до себе, яких згодом не стало. У цьому домі і моя донька виросла, заміж вийшла, онука мені подарувала.

Ось така ціла історія з величезним кошиком спогадів. Тільки тепер, відкинувши сентиментальність, треба подивитись на цей будинок реально: він почорнів, просів, підлога прогнила, а дах, покрита старим шифером, почав осуватись.

Моя донька із зятем сказали, що стіни в будинку цвітуть, а ремонтувати будинок цей марно, адже він незабаром сам розвалиться. Їх дитині жити в таких умовах не варто, тому вони поїдуть у місто краще та орендуватимуть квартиру. Зібралися і поїхали втрьох.

А я залишила я сама. Тяжко одній, але іноді ходжу поговорити до сусідів, допомагаємо один одному. А нещодавно зустріла свою сусідку – біжить щаслива, аж світитись, так їй радісно на душі! Що ж трапилось у неї?

Відразу почала мені хвалитися, що її син із невісткою купили невеликий будиночок за містом із трьома кімнатами, ладненький, зі всіма зручностями, навіть крихітна земельна ділянка для вирощування квітів та рослин! Загалом, вони її забирають із собою жити.

Читайте також  Війна, голод і крах! Раніше невідоме пророцтво Ванги про Україну вразило всіх

Оце їй пощастило! Я навіть позаздрила – мене б так забрали жити діти до себе

Ось ніби мрія почала здійснюватися. Мої діти зателефонували і сказали, що готують сюрприз із житлом, приїдуть і все розкажуть. Я така щаслива була. Діти приїхали та почали розповідати, що беруть у кредит квартиру, хочуть взяти мене та показати її. На таксі, майже в урочистій обстановці, ми приїхали до великого будинку! Під’їжджаємо ще до нового мікрорайону, новобудов. Діти з машини вишли такі щасливі, показують мені новий ліфт, 4-й поверх, а от і квартира. Трикімнатна! Простора, світла та вже з ремонтом. А я на радощах і говорю:

— Дітки, а де ж моя кімната буде?

Донька якось зам’ялася, а потім каже:

— Мамо, ну ось увесь сюрприз зіпсувала! Ми ж хотіли, щоб ти за нас, як за своїх дітей, зраділа! Ну як ми тут усі помістимося? Ось наша спальня, ось дитяча, а це зала: повинні ж ми десь гостей зустрічати! А наступного року плануємо ще дитину, нас багато буде, не протиснутись.

І з іншого боку: як ти той дім свій залишиш? А крім того, у тобі там грядки, подруги та кіт, який нам тут не потрібний. Ми краще новий умивальник тобі купимо.

Останні її слова я чула вже як у півсні. Подивилася на зятя — той очі ховає, я його розумію: він у всьому завжди мою доньку слухається, ніколи їй не суперечити. Я дочці сказала, що мені в поліклініку терміново треба і пішла на автобус пішки.

Три дні вдома чекала, що донька пошкодує мене, покличе до себе, але вона не дзвонила. Тоді я набрала її номер, дізнатися як справи.

Читайте також  Сповідь: У 16 років я нарoдила хлопчика. Через рік поїхала вчитися, а його залишила

– Та нічого такого особливого у нас немає, ходимо по магазинах, меблі собі вибираємо, – сказала донька. І все.

От тепер думаю: а може, так і має бути? Ось на що я розрахую: житло старе, сама вже стара, адже мені вже 63 роки. Можливо, я просто заздалегідь накрутила собі, що донька повинна мене забрати з моєї старої хатини.

І нічого вона мені не винна: ​​хай молоді живуть собі на радість. Хоч і гірко це усвідомлювати, але я нікому стала не потрібна, на жаль.

 

Шукайте деталі в групі Facebook


Джерело