Євген Онопрієнко разом зі своєю сім’єю, дружиною та двома дітьми, мешкав у селі Мошни, що під Черкасами. Чоловік мав за плечима дві вищі освіти, однак роботи за фахом не було, займався дрібним підприємництвом. Щоб розвинути бізнес, узяв у банку великий кредит, та невдало: торгівля не пішла, повертати кошти не було з чого. Шукаючи різні варіанти виходу з критичної ситуації, 33-річний чоловік натрапив у громадському транспорті на яскраве оголошення про працевлаштування у Росії. “Піший кур’єр-експедитор вахтовим методом” – так запрошували на роботу, за яку обіцяли платити аж тисячу доларів на місяць.
Пакунок з наркотиками
Євген відразу зателефонував за вказаним номером. На запитання про специфіку роботи відповіли, що його завданням буде доставляти товари клієнтам інтернет-магазину: електроніку, одяг, продукти харчування тощо.
Не повідомивши навіть батькам, які також мешкали у Мошнах, Євген зібрався на заробітки.
“Зателефонував він нам уже в дорозі, наприкінці грудня 2015 року, – пригадує мати Євгена Катерина Онопрієнко, відома на Черкащині громадська активістка, волонтер. – Сказав, що у Києві, на залізничному вокзалі, зустрівся з посередниками. Вони зробили копію його паспорта, сфотографували на повний зріст, видали квиток до Москви, а також мобільний телефон з російськими номерами і тисячу рублів…”
Другий дзвінок від сина Катерині Іванівні був через кілька тижнів. Помітила, що голос його був стомленим і сумним. Євген повідомив, що у Москві на вокзалі його ніхто не зустрів. Зате телефоном невідомий наказав їхати до Калуги, відкрити там рахунок у “Сбербанку”, зняти квартиру і братися до виконання обов’язків кур’єра.
“На цьому зв’язок із сином перервався на півтора місяця, – каже Катерина Іванівна. – Я місця собі не знаходила, не знала, що з ним, де його шукати, до кого звертатися… Одного дня пролунав телефонний дзвінок з Москви. Незнайома жінка повідомила, що Євген Онопрієнко живий, перебуває у СІЗО Калуги під арештом. Більше вона нічого не сказала, відразу вимкнула телефон”.
Минув січень, розпочався лютий 2016-го. Катерина Онопрієнко написала заяви про зникнення сина до місцевої поліції та в МВС і почала самостійно шукати посередників “пішого кур’єра”. Довго вираховувати їх не довелося – оголошення про високооплачувану роботу в Росії були розклеєні всюди: у маршрутках й електричках. У центрі Черкас висіли навіть банери, а місцева газета друкувала оголошення про “вигідну роботу”… Наполеглива, рішуча жінка, озброївшись рекламною продукцією про “пішого кур’єра”, знову почала штурмувати правоохоронні органи. Згодом встановила зв’язок з іншими матерями, які шукали своїх синів по всіх в’язницях Росії.
Зокрема, з Вірою Володій, чий син, учасник АТО, також перебував під слідством у Росії. Разом вони вимагали від МВС України встановити особи вербувальників, організаторів наркобізнесу, які обманом і шантажем змушували українців займатися протиправною діяльністю.
“Коли я домоглася зустрічі з сином у СІЗО Калуги, – каже співрозмовниця, – то зсередини дізналася, як працює російська вербувальна схема, на гачок якої потрапив мій Женя. З першого дня “роботи” йому пояснили, що доставлятиме він клієнтам не побутові товари з інтернет-магазину і не ліки з аптеки, а курильні суміші, спайси, тобто наркотики…”
Довгі місяці слідства
Євген Онопрієнко спочатку заявив “босам”, що не займатиметься доставкою наркотиків. З ним почали розмовляти по-іншому. Пригрозили, що живим з Росії не випустять. Нагадали, що знають, де живуть його дружина з дітьми, батьки. Тому, як вони сказали, хай тричі подумає, перш ніж відмовлятися від роботи…
Заляканий і пригнічений, Євген почав працювати кур’єром. А через місяць, доведений до відчаю, хотів зізнатися телефоном матері, чим займається, і сказати, що прагне повернутися додому. Того самого дня його арештувала російська поліція… Потяглися довгі дні і місяці слідства, нескінченні дзвінки, поїздки до Росії.
Листи, заяви, матеріали про функціонування в Україні організованого злочинного угруповання з вербування робочої сили до Росії Катерина Онопрієнко, Віра Володій та інші батьки затриманих надсилали до ГПУ, СБУ, МВС, МЗС. Зверталися по допомогу до народних депутатів України та громадських діячів. Чиновники державних органів влади відповідали на їхні звернення формальними відписками, зате правозахисники відразу почали допомагати ув’язненим у РФ співвітчизникам. Зокрема, координатор Медійної ініціативи за права людини Марія Томак організувала разом з правозахисниками Української Гельсінської спілки засідання, на яке запросили родичів жертв злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми та залученням особи до експлуатації її праці.
Широке оприлюднення численних фактів вербування та арештів у Росії українців відіграло свою роль. У серпні 2016 року МЗС України спільно з правозахисниками провело зустріч з батьками затриманих українських громадян. На заході виступила Катерина Онопрієнко. Вона надала списки затриманих за “наркотичною” статтею Кримінального кодексу РФ співвітчизників, контакти з якими вдалося встановити через родичів затриманих та російських правозахисників. Зокрема, активістка повідомила, що у Бєлгороді перебувають під вартою 40 українців, у Петрозаводську – 15, у Калузі понад 100 громадянам України висунуто звинувачення у злочині – розповсюдженні наркотичних речовин.
“Спланована акція дискредитації, ув’язнення та використання українців як дармової робочої сили набула у Росії масового характеру, – сказала Катерина Іванівна. – Тепер наших громадян засуджують не по одному. Слідство “шиє” їм організовану злочинну діяльність, а суд виносить вирок: 15-20 років ув’язнення, а то й пожиттєвий термін. Зокрема, у Бєлгороді кримінальні справи 18 арештованих українців об’єднали в одну і арештованим світить пожиттєве позбавлення волі”.
18 серпня 2016 року після піврічного досудового розслідування міський суд Калуги визнав Євгена Онопрієнка винним і виніс вирок: 7 років позбавлення волі у колонії суворого режиму.
Нині він перебуває у колонії. Робота в’язнів на промзоні пов’язана з гумовим виробництвом, дуже важка і шкідлива. Працюють тут і засуджені за 228-ю статтею. Майже 80 відсотків з них – українці.
Допомагають правозахисники
Відбулася міжвідомча нарада з питань, які ставили перед правоохоронцями правозахисники. Після цього на підставі 400 заяв до Нацполіції з повідомленнями про вербування, відправлення до Росії і примусове залучення до наркобізнесу громадян України було відкрито об’єднане кримінальне провадження за статтею 149 ККУ “Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини”.
“Наприкінці 2016 року українська поліція врешті затримала у Києві групу організаторів вербування українців, – зітхає з полегшенням Катерина Іванівна. – Нині їх тримають під вартою. Розкривається ціла мережа їх протиправної діяльності. Одні люди відповідали у ній за рекламу, інші збирали документи, треті працювали у кол-центрі. Утім, найголовніше у цій справі те, що правоохоронні органи України довели: засуджені у Росії співвітчизники – жертви масштабного злочинного угруповання з торгівлі людьми”.
Шукайте деталі в групі Facebook