Як викликати жаль за гріх, що нам подобається? Як боротися з гріхами, що приносять задоволення і до яких ми постійно повертаємося? І взагалі про них не шкодуємо. З чого почати?
Про це пише CREDO.
Ми всі хочемо бути щасливими і радісними. Але часто не вміємо віднайти це в тому, що нам трапляється в житті. Де знайти щастя і радість? На це питання відповідає Мацей Щенсни SJ, реколекціоніст.
— Отче, як викликати жаль за те, що нам подобається, але є поганим?
— Усі гріхи приємні, інакше ми би їх не робили. Проблема в тому, що вони приємні, але не приносять радості; не провадять до глибокого переживання світу, але раніше чи пізніше — а швидше, раніше — впроваджують у пустку. Вони, можна сказати, ловлять нас на приманку: спочатку солодко, а потім — опиняєшся на гачку. Життєва мудрість полягає у вмінні побачити, що буде потім; що ми не хочемо входити в гріх, бо остаточні наслідки будуть гідні жалю. Саме вміння розрізнити приємність і щастя дає шанс не погрузнути в багні. Тобто весь час волати до Бога, щоби допомагав мені з цього виходити, показував сенс, зміцнював у радості, в рішенні перебувати у світлі, ділитися істиною, боротися за істину, дозволити Богу перемагати в мені й провадив до світла, до щастя, до сенсу.
— Не можемо радіти з того, що грішимо, навпаки — гріх вводить нас у глибокий смуток, іноді навіть у депресію; ми думаємо про свій гріх, розглядаємо його, шкодуємо; він весь час сидить у нас в голові. Як вийти з цієї неволі смутку і повернути радість?
— Це вже інший бік медалі. Ми почали із задоволення від гріха; потім виявляється, що наслідки його смутні; і варто побачити, що весь час ми займаємося нашими почуттями — чи то позитивними, чи негативними. А правда, любов — глибше. Ісус не питав, чи я достатньо жалію за гріхи, а — чи хочу почати любити, відтепер, зараз, чи готовий я йти вперед. Якщо ж з’являється смуток, то душа, психіка чи навіть, тіло говорять нам: щось не так, треба звернути на щось увагу. І треба розпізнати, чому з’являється смуток. Але розпізнати не просто для розпізнання, а щоби зрозуміти, що потрібно для того, аби наблизитися до радості, зробити добрий крок у доброму напрямку.
Тобто докори сумління — це не мета. Якщо ми зосереджуємося на собі, то це погано, бо не дозволяє нам служити іншим, а маємо не так багато часу. А варто щось зробити добре, наскільки можливо: насамперед, перепросити Бога і людей, якщо це не травмує їх ще більше, — так мудро зазначено в «12‑ти кроках», терапії для залежних. Вона також застосовується для виходу з гріха. Ця методика дозволяє побачити те, що можна виправити. Постаратися виправити зло, яке я зробив, тобто спокутувати, намагатися, щоби наслідки цього зла були якнайменшими, не переходили у майбутнє. Але якщо нічого не можу зробити, то жити далі, жити для інших.
Це схоже на те, як ми займаємося раною: біль (докори сумління) сигналізує, що в організмі щось не функціонує, або є якесь запалення, і потрібно цю проблему вирішити. Наприклад, намастити рану йодом, перев’язати. І більше ми нічого зробити не можемо. Але вона болить і надалі. Тільки цей біль вже не функціональний, він уже не допомагає нам жити, а, навпаки, перешкоджає. Так само з докорами сумління: важливо побачити, чому вони з’являються, про що нам говорять; що я повинен зрозуміти, виправити з минулого; що змінити на майбутнє так, аби нікого не ранити. Але коли докори сумління виникають заради них самих, коли через них заплутуєшся у своїх смутних почуттях, то це не дозволяє любити. Такий духовний підхід.
Духовність питає: чи любиш, чи підеш вперед, чи відкриєшся на Бога. Парадоксально, що мої власні смутні рани можуть більше відкрити на Бога, ніж спокійне життя. Треба прагнути доброго життя. Якщо буду добре жити, то матиму радість і щастя. Але в такому порядку: не шукаю радості задля радості, що, знову ж таки, зосереджує на нас самих і на наших почуттях, — а для того, щоби жити для інших.
Шукайте деталі в групі Facebook