За 116 гривень стоматолог з вами лише привітається – лікар про квітневі нововведення в медицині
Нова програма медичних гарантій: лікар назвав плюси і мінуси
В Україні почала працювати Програма медичних гарантій на 2021 рік, згідно з якою збільшено кількість безоплатних медичних послуг. Програма передбачає розширення безоплатного переліку ліків, надання допомоги на час вагітності. Проте є і контраверсійні моменти: на лікування зубів виділили аж 116 гривень, а з онкологічної програми дивним чином зникло слово “діагностика”, хоча саме Україна є одним із лідерів у Європі за смертністю від онкологічних хвороб. Які пункти нової програми викликають питання, навіщо нам медична авіація та чим може завершитися історія з відтоком медичних кадрів – в ефірі Апостроф Live на Апостроф TV розповів голова Національної медичної палати, військовий епідеміолог СЕРГІЙ КРАВЧЕНКО.
– В Україні збільшили перелік безкоштовних медичних послуг. Але з програми гарантій зникло слово “діагностика”. Чому так сталося?
– Я би з іншого розпочав, зважаючи на те, що використовується не зовсім вірна дефініція. У нашому житті немає нічого безкоштовного. Чинним законодавством передбачена виключно дефініція “безоплатно”. Тобто надання медичної допомоги або тих чи інших лікарських засобів, або діагностичних систем на безоплатній основі. Але це не означає, що вони є безкоштовними, бо все має свою ціну та сплачене за рахунок податків громадян України.
Що стосується того, що відбувається в Україні. Ви розумієте, що гірше за погану реформу може бути виключно незавершена реформа. Тим паче, в умовах надзвичайної ситуації – всесвітньої пандемії коронавірусу. Це доволі велика проблема для нашого населення.
Змінився механізм фінансування медичної галузі, а саме заклади охорони здоров’я і фонд заробітної плати медичних працівників фінансуються через оплату медичних послуг. Зважаючи на це, основною проблемою медичної галузі на даний час є те, що тарифи на медичні послуги не є економічно обґрунтованими. Вони розраховані, не виходячи з собівартості затрат на ці послуги.
НСЗУ, і МОЗ, і Кабмін пішли таким шляхом, що взяли загальну кількість коштів, яка є, розділили її на певну кількість нозологічних форм і кількість випадків, які на рік відбуваються за тими чи іншими хворобами. І так вирахували середню цифру, взяту зі стелі. На даний час через такий механізм фінансування, на жаль, медична система починає входити в колапс.
– Давайте аналізувати документ по пунктах. Візит до стоматолога будуть покривати лише на суму до 116 гривень. Я щось не зовсім розумію, що зараз можна зробити у стоматолога на 116 гривень.
– Можна привітатися з лікарем-стоматологом за ці кошти
– Що ще?
– Як ви знаєте, у нас стоматологічна допомога завжди відсотків на 90 була комерційною або господарсько-розрахунковою, або знаходиться в приватному секторі. Для певних категорій населення передбачаються ті чи інші соціальні програми стоматологічної допомоги. Тому для нас це не новина, що стоматологічна допомога в країні є комерційною.
– А якщо вона є комерційною, то навіщо прописувати ці 116 гривень? Це дивно.
– Тому, що відповідності до Конституції України, ст. 49 Закону України “Про основи законодавства в охороні здоров’я”, начебто у нас вся медична допомога та медичне забезпечення є безоплатними. Тобто все сплачено нашими податками заздалегідь. Але ми бачимо, що насправді держава свою функцію медичного забезпечення населення не виконує в повному обсязі.
– Також важливий і цікавий пункт – з’явилася програма супроводу вагітних в амбулаторних умовах. На це виділяють 720 гривень на місяць. Цієї суми вистачить?
– Якщо перебіг вагітності є фізіологічно нормальним то, можливо, цього достатньо. Але зважаючи на те, що потрібно велику кількість лабораторно-діагностичних заходів пройти, скринінгу безпосередньо і ультразвукової діагностики, то 720 гривень… Ви подивіться, скільки в приватній клініці коштує, наприклад, ультразвукова діагностика.
– Тобто 720 гривень – це нормально, якщо все дуже-дуже добре?
– Так, дуже-дуже добре.
– У нас надавалися послуги з діагностики та лікування онкохворих. Тепер з назви програми зникло слово “діагностика”. Людина має сама за власні кошти це діагностувати, а потім держава якось допоможе?
– З онкологією в нашій країні катастрофа. Я знаю це не лише за своєю професійною діяльністю. На жаль, у мене батько зараз онкохворий. Наша родина так само зіткнулася з цією проблемою.
З 31 грудня 2016 року в нашій країні відсутня національна програма з боротьби з онкологічними захворюваннями. Тобто в нас немає національної програми, яка б передбачала цільові кошти, які були б спрямовані безпосередньо на онкологічні хвороби. Це перше.
По-друге, у світі уже визнали, що протягом найближчих 20-30 років онкологічні захворювання вийдуть на перше місце та навіть обійдуть серцево-судинні захворювання. Зважаючи навіть на такий всесвітній прогноз, в нас на даний час абсолютно відсутня система онкопревенції. У нас доволі високий рівень, кожен рік реєструється мільйон нових захворювань на онкологію. Чим раніше ми діагностуємо онкологічне захворювання, тим краще ми можемо його пролікувати і продовжити життя, покращити якість життя наших громадян. На даний час у нас здебільшого звертаються по онкологічну допомогу громадяни з запущеними формами хвороб. Тому у нас найвищий рівень смертності від онкологічних хвороб у Європі.
– Знову ж таки, тут виникає питання діагностики, яку прибрали.
– Діагностики та в першу чергу онкопревенції, тобто профілактики, онкологічного скринінгу для того, щоб система працювала на випередження. Попередити хворобу набагато дешевше, ніж її лікувати. Тим паче лікувати складні й запущені форми хвороби. Це говорить виключно про одне – невігластво органів державної влади, тому що вони не зовсім вірно розставили акценти.
– У нас з’явилася більш детальна програма готовності реагування на інфекційні захворювання та епідемії. Давайте говорити не лише про коронавірус. Ми зараз на якому етапі реформування?
– В нашій країні на даний час 25 адміністративно територіальних одиниць, які підконтрольні центральній владі. Це 24 області та місто Київ. Як ви думаєте, скільки в Україні інфекційний лікарень?
– Не знаю. Скажіть.
– Областей у нас 24, а обласних інфекційних лікарень – 18.
– А якщо людина з області, де немає такої лікарні, то їй треба їхати до сусідньої області лікуватися?
– Ну от, виявляється, що є такі проблеми. Напередодні всесвітньої пандемії в грудні 2019 року Сумська обласна рада проголосувала за ліквідацію Сумської обласної інфекційної лікарні.
– Вона не потрібна там?
– Виявилося, що не потрібна. Є цікава річ. У нас доволі велика кількість шкірно-венерологічних диспансерів. За часів військового комунізму та радянської влади вони були створені для протидії сифілісу та іншим захворюванням, які передаються статевим шляхом. На даний час ця проблематика вже не настільки актуальна. Тим паче вся дерматологія відійшла до косметології, а захворюваннями, які передаються статевим шляхом, займаються або лікарі-урологи, або лікарі-гінекологи. Але в нас є велика кількість шкірно-венерологічних диспансерів і незрозуміло, навіщо вони фінансуються, навіщо їх така велика кількість, та чому інфекційні лікарні ліквідуються, як у Сумській області, шляхом реорганізації та об’єднання зі шкірно-венерологічним диспансером. Який в цьому сенс, ніхто досі не може зрозуміти.
– Як можна вийти з цієї ситуації? Треба впливати на міськради чи на кого?
– Відповідно до чинного законодавства, медичне забезпечення та організація медичної допомоги – це прерогатива центральної влади.
Центральна влада має не перекладати всю цю проблематику на місцеве самоврядування та місцеву владу, а прийняти виважене рішення, що на час надзвичайної ситуації та всесвітньої пандемії треба призупинити реформу, яка досі не завершилася та перейти на фінансування медичної системи через цільові субвенції та розробляти національні цільові програми якраз по тих напрямках, які зараз є критичними.
– Як ця програма?
– Ні. Це чергова імітація бурхливої діяльності.
– З липня до списку безкоштовних ліків додається інсулін та препарати, які прописують під час розладів психіки та епілепсії. Наскільки серйозною для України є ця проблема? Я так розумію, це пов’язано з екологією та іншими факторами?
– Це більше пов’язано з пенсійним забезпеченням людей похилого віку. Наприклад, у мого батька пенсія становить 1800 гривень.
– Епілепсія ж є не лише у людей похилого віку.
– Ні, але він є діабетиком, у нього інсулінозалежна форма. Як ви розумієте, доволі велика частина коштів у нього витрачалася на ліки. Зараз завдяки програмі “Доступні ліки” він отримує інсулін на безоплатній основі. Це гарний шлях насамперед для тих незахищених верств населення, які знаходяться в скрутному фінансовому становищі. Маємо продовжити розвивати цей напрямок.
– З діабетом зрозуміло. Тут зазначені ще препарати, які прописують під час розладів психіки та епілепсії.
– Потреба в цьому є. Тим паче, епілепсія – це захворювання, яке призводить до втрати працездатності. Люди стають інвалідами. Вони переходять до категорії людей з певними потребами та є соціально незахищеними верствами населення. Тим паче, дитяче населення. Тому це актуально на даний момент.
– З 1 квітня в Україні починають працювати перші пункти Системи авіаційної безпеки МВС – повітряна швидка допомога. У нас є проблеми із наземною швидкою допомогою. Наскільки ми взагалі можемо витрачати гроші на повітряну допомогу?
– Це актуально, але найближчим часом реалізовано не буде. Це чергова імітація бурхливої діяльності та політичний піар з метою отримання певних політичних дивідендів. Я свого часу був начальником медичного центру ДСНС України і займався питаннями аеромедичної евакуації, коли служив у Службі цивільного захисту і так само у Збройних силах України. Щоб ви зрозуміли, на даний час в системі МВС та безпосередньо в Службі цивільного захисту є один медичний модуль для гелікоптера Airbus Eurocopter.
– А де він знаходиться?
– В Ніжині Чернігівської області. На даний час, коли гелікоптер перебуває на чергуванні, і є потреба провести аеромедичну евакуацію, то він з Києва з Жулян повертається до пункту постійної дислокації. Там монтується медичний модуль, і після цього він уже застосовується за призначенням.
Що стосується літаків, то на даний час в системі Міністерства внутрішніх справ і Служби цивільного захисту є один літак – АН-26М.
Крім того, у нас є великий дефіцит майданчиків для посадки гелікоптерів. Відповідно до чинного законодавства, сертифікувати ці майданчики та підтримувати їхній технічний стан мають балансоутримувачі. Наприклад, в Києві є лише в одному закладі охорони здоров’я відповідний сертифікований майданчик. Це Інститут серця МОЗ України, який очолює Борис Михайлович Тодуров. Як ви розумієте, заклади охорони здоров’я не можуть собі дозволити таку розкіш – будувати ці майданчики, брати на баланс, підтримувати їхню технічну готовність. Це доволі великі кошти.
Але насправді санітарна авіація, як структурний підрозділ МОЗу, в нас уже втрачена та недієздатна. Цю функцію перебрала на себе Служба цивільного захисту, а саме – Державна служба України з надзвичайних ситуацій. Один гелікоптер – Airbus Eurocopter – виконує завдання за призначенням аеромедичної евакуації та літак АН-26М.
– Скільки можна було купити карет швидкої допомоги за ту ціну, за яку обійшовся один медичний гвинтокрил?
– Тут відкорелювати дуже важко, зважаючи на те, що це питання оперативності.
– Ну не знаю, один гелікоптер – це 5 машин чи 20?
– Ні. Гелікоптер здатний прийняти одного пацієнта.
– Грошовий аспект цікавить.
– Не можу сказати. Такий кошторис я не прораховував.
– Ми зараз маємо крайню необхідність, щоб розвивати медичну авіацію?
– Так. Зважаючи на те, що в нас зараз іде розвиток трансплантології і трупної трансплантології – це є актуальним. Потрібно медичні бригади дуже швидко з одного місця в інше транспортувати. Це можливо виключно за рахунок авіації. Або безпосередньо органи донорські транспортувати чи самих пацієнтів. Це стає доволі актуальним в нашій країні. Якраз нещодавно для цього застосовувалася авіація ДСНС. Національний інститут хірургії та трансплантології проводив відповідні трансплантації.
– Це більше потрібно для гірської місцевості, де може, наприклад, дороги розмити? Чи така авіація потрібна для кожного регіону?
– Все залежить від тяжкості травм чи хвороб пацієнта, який потребує допомоги. Як ви розумієте, в регіонах за тих чи інших обставин немає відповідної високоспеціалізованої медичної допомоги. Тому для того, щоб швидко доправити пацієнта до високоспеціалізованої медичної допомоги, санітарна авіація виходить на перший план. Наприклад, якщо треба транспортувати пацієнта з Закарпаття до міста Києва, автомобільним шляхом це займе майже добу. А санітарна авіація на це витратить буквально декілька годин.
– Наскільки я розумію, у нас зараз є серйозна проблема дефіциту кадрів серед лікарів. З початку 2020 року з України виїхало більше 66 тисяч лікарів та медичних працівників. З одного боку, в нас нова програма, але з іншого – хто цю програму реалізуватиме, якщо люди їдуть.
– Катастрофічна ситуація. Я в 2006 році був відряджений до Міністерства охорони здоров’я. Там в той час готували національну доповідь про стан системи охорони здоров’я та санітарно-епідеміологічне благополуччя. Як зараз пам’ятаю: станом на 2006 рік в системі охорони здоров’я МОЗ України було 200 тисяч лікарів. Станом на 2021 рік – у мене є офіційна відповідь – це 154 тисячі лікарів. Тобто 46 тисяч виключно лікарів ми втратили протягом 15 років. А що стосується останнього року, то лише в місті Києві ми втратили більше 7 тисяч медичних працівників. Це катастрофічна ситуація, насправді.
Повертаючись до медичної авіації, основною проблемою був кадровий дефіцит. Як ви розумієте, сформувати постійно діючі бригади для аеромедичної евакуації доволі складно. По-перше, потрібні високо фахові професіонали, а по-друге, великий фонд заробітної плати, щоб вони перебували на бойовому чергуванні.
– Я нещодавно чув заяву одного депутата, що лікарів, які з якихось причин відмовляються вакцинуватися, треба звільняти. До речі, це пан Гурін, депутат від правлячої коаліції. За такої кількості людей, які виїжджають чи йдуть з професії, ми можемо дозволити собі такі додаткові втрати?
– Не знаю. Наскільки я пам’ятаю, цей народний депутат – Дмитро Гурін – свого часу був помічником у пані Супрун. На жаль, ми знаємо, що чи не найбільша кількість медичних працівників покинула професію саме за часів урядування Супрун. Тому не цьому депутату потрібно подібні висловлювання робити. Тим паче, що медичні працівники і так системно покидають свою професію. Як я кажу, медики голосують ногами. Вони ідуть з професії.
– У нас є дані, що дві тисячі українських лікарів та три тисячі медпрацівників подали заявки до польського центру з працевлаштування. На скільки більше вони отримають в Польщі, порівняно з Україною?
– Набагато. В десятки разів. Крім всього, Польща спростила систему нострифікації дипломів – спрощено систему підтвердження українських дипломів. Як ви розумієте, там заробітна плата починається від 1-1,6 тисячі євро. А середній рівень зарплати лікаря в Україні становить біля 6 тисяч гривень.
Що стосується середнього медичного персоналу – медичних сестер – то це 3-3,5 тисячі гривень. Стільки отримує медична сестра реанімаційного відділення в тому ж Інституті серця Бориса Тодурова. Як ви думаєте, чи будуть медичні працівники покидати професію, чи будуть вони їхати за кордон? Авжеж, будуть.
– Це тільки перший крок? Що буде далі?
– У понеділок, 5 квітня, місто Київ запроваджує жорсткі карантинні заходи. Знаєте, з чим це пов’язано? Не з тим, що є дефіцит ліжкового фонду чи проблема з доступом до кисню. Це якраз проблема, пов’язана з кадровим дефіцитом. На даний час в столиці не вистачає лікарів-реаніматологів.
Мало того, місто Київ звернулося по допомогу до Національної академії медичних наук, до інститутів, щоб виділили додатковий ліжковий фонд, та щоб можна було задіяти медичних працівників відомчої медицини для надання медичної допомоги киянам. На даний час відсутній правовий механізм, за допомогою якого місто Київ змогло би профінансувати цей ліжковий фонд Національної академії медичних наук. Відсутній правовий механізм матеріально-технічного забезпечення зазначених інститутів та оплати фонду заробітної плати медичних працівників.
– До чого може призвести такий відтік кадрів?
– Якщо ми не зрозуміємо масштаби проблеми, то нас очікує те, що зараз відбувається в Африці – в Мозамбіку. Там система охорони здоров’я нараховує 2700 медичних працівників, з яких два-три десятки – це лікарі з високою для Африки заробітною платою, близько 3 тисяч доларів. Але їх лише 20-30 на всю країну. Виникає одне питання: якщо ми підемо шляхом Мозамбіку, то чи потрібен нам буде такий центральний орган виконавчої влади в системі охорони здоров’я, як МОЗ?
Шукайте деталі в групі Facebook