Скільки разів за життя ми відчуваємо дуже сильні емоції до людини? Згадай, вперше це було в першому класі. Чи в садочку? Перший, хто заслужив твоєї уваги – яким він був? Як швидко змінювався простір навколо з його появою! Серце, ніби скажене, відбивалося в вухах глухим гупанням, і ти вже нічого не чув. Думки кудись зникали, лице ставало багряним. Це тривало кілька місяців? Чи кілька років?
А була така людина в інституті? Чи, можливо, вже на роботі?
Емоції були слабші, але все одно викликали неймовірний шквал почуттів.
З часом такої сили почуття стають цінною рідкістю, і ми схильні жити швидше спогадами за тим, як було добре, “як я сильно любив”, “ніхто так сильно не кохав, як я тоді”…
Кажуть, час лікує рани, але насправді біль тільки притупляється та залишається сум і жаль за минулим. Буває, люди до смерті журяться за тим, “що могло б бути”, переказуючи дітям і онукам свої несправджені історії кохання.
Приховане страждання протягом усього життя впливає не тільки на нас, але й на наших близьких! Адже десь глибоко схована туга дуже добре проявляється в нашій повсякденній поведінці. Ми “носимо” цю тугу в серці і разом з нею робимо усе: розмовляємо з чоловіком чи дружиною – з тугою в серці, гойдаємо дитину – з тугою в серці, сваримось на роботі – з тією ж тугою! Її дуже добре видно неозброєним оком, і діти переймають від нас, найрідніших, таку поведінку, бо вважають, що так і треба поводитись. Таким чином журба і біль передаються і наступним поколінням!
Колись покинув хлопець, ти вийшла за іншого і далі згадуєш того коханого, думаєш, а що могло б бути, якби опинилась з ним? Образили? Обійшли стороною? Повелися не по-людськи, а ти і далі тримаєш біль у серці? Нам хочеться переживати ті позитивні відчуття знову і знову, мати те, що ми мали, бути тими, ким ми були, але це неможливо!
Ти в ЕМОЦІЙНІЙ ЗАЛЕЖНОСТІ.
Ознаки залежності: відчуття незавершеності історії, коли не були розставлені всі “крапки над “і”, коли є ще надія, сподівання на стосунки, чи, іншими словами, коли ми погоджуємося з тим, що відбулося.
Навіть через багато років ми будемо відчувати сум, журбу чи тугу, згадуючи про причину страждань. Наприклад, молода людина, яку покинули, буде перебувати в очікуванні такого й у нових стосунках. І так буде повторюватись знову і знову, поки не відбудеться ВІДПУСКАННЯ (внутрішня трансформація).
То ж що потрібно зробити, щоб відбулося оце відпускання?
Перше, що потрібно – зрозуміти і визнати, що є залежність.
Друге – знайти можливість рішення, прийнятного для себе; найшвидшим і найефективнішим буде похід до психолога чи психотерапевта. Якщо ви не хочете проходити терапію чи не маєте такої можливості, зробіть такі кроки:
Подумайте, з чим саме ви не погоджуєтеся в цій історії. Найкраще напишіть все на папері – це допоможе сформулювати думку. Не бійтеся сліз і емоцій, які нахлинають, – це емоції минулого, які ви весь цей час “носили” в серці, вони належать минулому, дайте їм можливість вийти.
Напишіть, що дали вам ці стосунки (людина, ситуація), які життєві уроки ви винесли з них, а також чого ви позбулись.
Усвідомте, що ситуація вже не складеться інакшим чином. Вона може доповнитись новими подіями, але іншою не стане. Чи хочете ви її змінювати зараз? Що ви втратите, якщо все зміните, і що отримаєте?
Дайте відповідь на запитання: «Що з того, що для мене було цінним тоді, я маю зараз?» Адже часто, страждаючи за минулим, ми не помічаємо і не цінуємо того, що у нас є.
І пам’ятайте: самолікування в психології, як і у фізіологічній медицині, може бути шкідливим для вашого здоров’я. Зверніться до професіонала, який допоможе вам швидко і не так болісно позбутися емоційної залежності.
Не забувайте, ваше психічне здоров’я настільки ж важливе, як і фізичне.
Я бажаю вам бути здоровими, щасливими і жити повним життям.
Для персональних консультацій шукайте мене в Facebook: Ievgeniia Kartushova
Шукайте деталі в групі Facebook