Історія сталася трохи більше року тому. Стояла в магазині в господарському відділі (магазин не самообслуговування, а старого зразка: відділ господарський, відділ хлібний і т. д).
Зайшла молода, дуже неохайна дівчина, я б сказала, з бомжуватим виглядом, дівчина і попросила мене купити їй шматок мила.
Вказала на найдешевший, гривень за 5, очі такі благаючі були, я дала їй 10 гривень, вона купила собі це мило, а я мимоволі стала за нею спостерігати.
Вона пройшла повз продуктовий відділ, на хвилину зависла, голодними очима подивилася на їжу і вийшла.
Мені стало її шалено шкода, і дуже цікаво, як така молода дівчина (років 25 самий максимум) могла опинитися в такому становищі.
Я купила пару булочок, наздогнала її. Ми посиділи на лавочці, вона поїла і розповіла мені, що в 18 років у неї з’явився хлопець, який умовляв її переїхати до нього.
Вона, звичайно ж, теж цього хотіла, але мама у неї була дуже сувора і жорстка жінка, не дозволяла їй. Про долю батька їй було невідомо взагалі.
Отже, в родині сталася велика сварка, вона переїхала до хлопця, через деякий час, вона стала йому нецікава і він вигнав її.
А мати не змогла пробачити і не прийняла назад. Перший час поневірялася по друзях, потім їй стало соромно, вона пішла на вулицю.
Мене ця історія вразила просто. Незважаючи на гігієну і т. д, я привела її до себе, ми викинули її брудний одяг, я опрацювала їй голову гасом (на випадок, якщо воші були), вона вимилась, почистила зуби, я підстригла її (досить коротко, тому що волосся було зіпсовано), дала грошей і свої старі непотрібні речі.
Вона аж плакала від подяки. Коли вона пішла, я обдзвонила друзів, розповіла все. Ми зняли їй кімнату в гуртожитку за 1000 в місяць, друг допоміг їй влаштуватися прибиральницею в торговий центр.
Боже, яка вона була щаслива і вдячна. Ну і нам, зрозуміло, було дико приємно, що ми допомогли людині.
Потім спілкування з нею якось ставало рідше, загубилися, в загальному, з часом. І ось днями я випадково зустріла її в магазині.
Вона дуже добре виглядала, поправилася, була пристойно одягнена. Коли побачила мене, заверещала прямо від радості, кинулася обійматися.
У неї все добре, з’явився хлопець, працює касиром поки що, але думаю це тимчасово…? Наступного тижня йдемо з нею в театр. Вона сама купила квитки, дуже вже хоче нам віддячити.
Робіть добро, люди. Брудні бомжі на вулицях – це не покидьки суспільства, вони люди. У кожного з них своя історія. (Я не про тих, хто очевидно спився).
Часом зайві кілька гривень допоможуть їм вижити, а трошки уваги – можливо, почати нове життя.
Шукайте деталі в групі Facebook