У серпні 2015 року ЗМІ активно публікували інформацію, що компаніям, які пов’язують з Януковичем, Іванющенком та Клименком, якимось дивним та неформальним чином дозволено вивозити вугілля з непідконтрольних територій в зоні АТО. В переліку постачальників вугілля було близько 20 компаній.
Найпомітніша – Групова збагачувальна фабрика “Червона Зірка”, основним власником фабрики назвуть структури старшого сина Віктора Януковича – Олександра.
Під Мар’їнкою тоді вилучили 40 тонн незаконного вугілля. Міністр палива та енергетики Володимир Демчишин, сказав, що ми купуватимемо вугілля в Росії, Південно-Африканської Республіки та США. Держава на території якої ведеться війна, неминуче стикається з розривами.
Війна розриває її територію на окуповану та вільну. Розриває сім’ї, частини яких опинились по різні боки лінії фронту. А ще вона розриває економічні та торговельні зв’язки, які десятиріччями здавалися непорушною нормою.
Після окупації частини Донбасу це почало становити проблему, адже майже увесь видобуток вугілля антрацитової групи опинився по інший бік лінії зіткнення. Швидко полатати такий розрив було б складно, тому гроші та вугілля потекли одне одному на зустріч як вода, просочуючись через лінію зіткнення з двох боків.
У 2015 році в Бахмуті (а на той момент іще Артемівську) реально було купити антрацит, добутий на окупованих територіях. На донецьких сайтах можна було знайти оголошення про тони антрациту з доставкою в Україну з оплатою готівкою в момент отримання, але без документів.
А далі я вам скажу мало нового. Бо ця тема була занадто медійною. Восени 2014 року ми були змушені імпортувати вугілля з ПАР та РФ. При цьому уряд заявляв, що не буде купувати вугілля з “ДНР” та “ЛНР”, бо це буде “фінансуванням тероризму”. Проте наприкінці 2014 року в уряді підтвердили, що купуватимуть вугілля з шахт, які перебувають на тимчасово окупованих територіях.
Тоді Арсеній Яценюк озвучив можливі схеми оплати за вугілля з окупованих територій: державні шахти з непідконтрольної території Донецької та Луганської областей перереєстровується у Києві та будуть отримувати оплату в державних банках за фактом поставки. Потім ці банки будуть перераховувати гроші на зарплатні картки шахтарів, а всі розрахунки мають відбуватися у гривні.
Таким чином було винайдено механізм купівлі вугілля з окупованих територій, який тримався аж до зими 2016-2017 років, коли розпочалася так звана блокада. Блокада призвела до зупинки поставок вугілля з окупованих територій залізницею на наші ТЕС. Тоді під гучними гаслами про торгівлю на крові було призупинено постачання вугілля лише одним з шляхів.
Коли я намагався сказати, що це не дасть значних результатів, то отримував у свій бік здебільшого хамські випади. Але це нормальна частина роботи публічної особи. На той час я працював радником з питань оборони в одному з підрозділів організації Transparency International.
Я запропонував їм зробити звіт, щодо нелегальної торгівлі з окупованими територіями. Робота тривала майже півроку і в результаті звіт показав, що є один шлях постачання товарів з ОРДЛО в Україну, з яким нам доволі складно щось зробити – це транзит через Росію.
Вугілля добуте в Ростовській області дуже важко відрізнити від вугілля добутого на окупованому Донбасі. Кажуть що для цього існує якийсь складний і дорогий тест. Але я не чув щоб хоча б раз він застосовувався.
Думаю, що ви в курсі, про те що це вугілля закладається у тарифи за ціною, яку ще називають “Роттердам плюс”. Тобто за ціною цього вугілля на біржі в Роттердамі плюс ціна його доставки.
Але розміри поставок з цивілізованих країн усе ще значно менші, ніж з Росії. І на мою особисту думку, найближчим часом нічого не зміниться. Бо для імпорту у великих обсягах потрібно побудувати спеціальні термінали у портах та на залізницях, які б дозволили перевалювати імпортний антрацит.
Під час блокади звучали різні заяви, як наприклад те, що альтернативи антрациту немає, але альтернатива усе ж таки знайшлася. Причому знайшлася на території нашої ж країни. Виявилось, що антрацит можна замінити на газове вугілля, яке добувається в інших регіонах України. Під газове вугілля треба переобладнати енергоблоки і витратити на це немалі гроші. Але це можливо.
Так газове вугілля більш небезпечне, але цей ризик зменшується при правильному переобладнанні. Так його буде потрібно більше для генерації тієї ж кількості електрики, але воно є своє і не треба за нього платити за цінами Роттердаму.
Хоча, стоп, останнє твердження не зовсім вірне, за даними ЗМІ на одному з тендерів компанія ДТЕК, що належить олігарху Рінату Ахметову продала покупцю газове вугілля за цінами, які в перерахунку на калорійність вугілля роблять його економічно менш вигідним, ніж російський антрацит.
До речі покупців на тому тендері могло бути тільки двоє: це Центренерго і сам ДТЕК. Інтернет-видання тоді сказали що по факту добуте в Україні газове вугілля за завищеною ціною компанія ДТЕК скоріше за все продала собі сама. До речі про ДТЕК. Більша частина нашої теплоенергетики належить одному конкретному олігарху.
До війни йому ж належала і значна частина шахт, які добувають антрацит. А ще, на думку багатьох ЗМІ кілька років тому після тривалого загострення його відносини з президентом різко покращилися, а разом з ними покращився і фінансовий стан. Тоді ж було винайдено нову схему ціноутворення відому як “Роттердам плюс”.
То що змінилося за три воєнних роки? Як би то не було, але Україна повільно переходить з російського антрациту на своє газове вугілля, яке на жаль часто купується по не зовсім адекватним цінам. На даний момент принаймні Трипільська, Зміївська та Придніпровська ТЕС пройшли переобладнання і можуть його використовувати.
Вони усі разом – це трохи більше ніж 10% теплової генерації. Це мало, але краще, ніж нуль. І цей процес значно прискориться, якщо у них з’явиться можливість брати українське газове вугілля за адекватною ціною.
У цей самий час основним паливом для наших тес лишається антрацит, а основним його постачальником – країна-агресор і є усі підстави припускати, що частина цього вугілля була добута на окупованих терористами шахтах.
Шахтах, справи на яких усе гірші. На даний момент більшість із них працює в частковому режимі. Видобуток вугілля суттєво впав, адже Росія і так є одним з найбільших у світі його експортерів, їй і своїх шахтарів не завжди вдається нормально забезпечувати.
Шахтарі на окупованих територіях навіть намагаються влаштовувати мікробунти. Але їх не висвітлює місцева преса. І приводять вони лише до нових скорочень. Лишаючи шахтарям одну з двох альтернатив – переселення до України чи Росії, або підписання контракту з терористичною армією, де платять трішки більш справно.
Шукайте деталі в групі Facebook