«Не може бути! Заробила на квартиру всього лиш за 3 роки? То як вона працювала, щоб так доробитися? Я от уже 15 років в Італії – нічого, квартиру ще не купила!», – безпрецендентно коментувала Анна інформацію, яку почула про Марію.
В парку, на травичці, група українок вела жваву розмову. Поговорити вони можуть лише в неділю, у них – вихідний. Така собі віддушина на чужині – парк на Ребібії в Римі.
То ж весь тиждень чекають, щоб зустрітися, поговорити, вилити душу одна одній. Бо у кожної своя історія, і, як правило, не дуже весела.
Зранку відправили на Україну передачі: оливкову олію, макарони, тону, обов’язково каву, внукам – цукерки, дітям – гроші.
Важко на чужині. Та й вік вже не той. Наймолодшій, Галині – 49 років. А Анні незабаром виповниться 70. Скоро вже і їй треба буде допомога. Та вона не здається – намагається з усіх сил триматися, постійно жартує, розповідає різні цікаві історії новеньким, вчить їх як вижити в Італії, бо багато чого надивилася на чужині.Інформація про те, що Марія купила квартиру не давала їй спокою. «А це точно? Інформація перевірена? Бо щось мені не віриться. Мої діти кажуть, що це – неможливо. В Україні все так дорого.»
«Анно, чого ж ви так говорите? Я думаю, цілком можливо», – спробувала заперечити Галина. Вона добре знала Марію, бо були з нею з одного села.
Марія – надзвичайно порядна жінка. Життя у неї з чоловіком не склалося, зате дітей має добрих. Три донечки. Правда, дорослі уже. Вона ними дуже пишається, каже, що її діти – її найбільша гордість. Я вам більше скажу, Марія справді має добрих дітей.
Знаєте, чому змогла за такий короткий термін заробити на квартиру? Бо вони не брали її грошей. Самі заробляють на Україні. Може, і небагато заробляють, зате стабільно. То ж не тратили мамині гроші на дурниці. Навіть посилки заборонили їй присилати, кажуть що в Україні вже є багато італійських магазинчиків і там все можна купити. Це і дало їй змогу трохи підскладати.
А Ви, Анно, не ображайтеся. Вашим синам варто було б взяти приклад з Маріїних дочок. Хлопцям вже по 40 років, а вони ще толком і ніде не працювали. Та ще й невісток вам таких самих привели. От і сидять у вас на шиї усі, разом з внуками. Ви ж їм все повністю присилаєте. А навіщо? Навіщо такі сумки спаковувати щотижня? А Ви подумали, що з ними буде, як Ви на Україну повернетесь? Хто вас усіх буде годувати?».
Анну слова Галини глибоко вразили. Вона і не думала над цим. Просто працювала, все дітям віддавала, раділа, що може допомогти. І не зчулася, як її діти давно виросли, адже залишала вона їх на Україні 25-річними юнаками.
І справа не втому, що Марія купила квартиру, а вона – ні, справа в тому, що вона зрозуміла, що Галина має рацію, і що життя пішло якось трохи не так. І різниця справді є – допомагати дітям чи повністю їх утримувати.
Задумалася і над тим, якою буде її старість на Україні.
Шукайте деталі в групі Facebook