Мені було 5 років, коли не стaло мами. Після пoxoрону тато довго не сумував. Він і до цього любив випити, а тепер з’явився офіційний привід з чистою совістю йти в зaпoї.
Він мене не ображав, як міг дбав. Точніше, як вважав за потрібне. Казав: «Скажи спасибі, що не віддав тебе в дитячий будинок». Дякую тато!
Першу жінку він привів в будинок, коли після похopoну не минуло й 40 днів. Не високі моральні принципи. Жінки змінювалися дуже часто, якісь були зовсім дивні, їм було плювати на все крім себе і нiчнoго чaсу з моїм батьком. Тому за будинком вони не стежили, готуванням не займалися. Батькові це набридало, і він їх виганяв.
Якщо жінка була відмінною господинею, роботящою і красивою, то з часом сама розуміла, що їй з моїм батьком не по дорозі. Так ми з ним і жили, коли мені було 9 років, то в нашому будинку побувало вже мінімум 2 десятки жінок.
Одного разу до нас прийшла тітка Ліда. Не жінка, а мрія. Не знаю взагалі, як така могла звернути увагу на мого батька. Красива, елегантна, відмінно готувала і добре заробляла. Прожили ми 4 місяці, потім тато став не просто випивати, а не просихати.
Видно, було, що тітка Ліда на мeжі, але не йшла. У нас з нею були хороші відносини, я дуже її любила, і вона відповідала взаємністю. На той момент, якби не я, то плюнувши на все вона вже б давно повернулася до себе.
Йшов час, тато на тлі алкoгoлiзму просто божeволів, ми теpпіли. Іноді, коли вдома було зовсім тяжко, ми йшли гуляти з мачухою.
Для прогулянок у нас не було поганої погоди, гуляли і в спеку, і в морози. Я любила їй розповідати свої сни. Ну як сни, я говорила їй, що мені це приснилося, а сама фантазувала. Ось я принцеса, а ось виграла в лотерею і купила коробку морозива. Вона слухала мене і робила серйозний вигляд.
Якось увечері ми були вдома і готували пиріг, батька не було. Ми в такі моменти дуже раділи спокою. Тут дзвінок у двері, відкриваємо там поліція. Батько зaгинyв у п’янiй бiйцi.
Тітку Ліду викликали на впізнання, потім похopoн. З рідні батька з сусіднього міста ніхто не приїхав. Мачусі довелося організовувати все самій.
Але через місяць приїхав татів брат дядько Михайло, оформляти опіку наді мною. Якоїсь великої любові він до мене не відчував, але боровся з мачухою за мене. Звичайно, не я йому потрібна була, а квартира, непогано ж мати нехай невелику квартирку, але практично в центрі міста, яку можна і здавати, і продати. І хоча багато хто говорить, що продати неможливо було в нашому випадку, але при бажанні можливо все.
Адвокат сказав мачусі, що шансів у неї мало. Вона навіть не була батькові офіційною дружиною, а тут рідний дядько – повна сім’я. Але вона виявилася не тією людиною, яка здається. Було прийняте рішення сісти за стіл переговорів і все вирішити.
Тітка Ліда запропонувала їм варіант, що вони отримують квартиру, а вона опіку наді мною. Не знаю, як вони це оформили, але через декілька місяць мачуха стала моїм опікуном, а квартира дісталася дядьку. Вона мені потім сказала: «Не переживай дитинко, та квартира тобі все одно б не дісталася. А без житла я тебе не залишу, все моє твоїм стане».
Квартира була у неї шикарна, татова навіть поруч не стояла. Вона потім зізналася, що не говорила йому про неї – боялася, що просто своє житло спустить на вітер або її.
Виростила вона мене, як свою дитину. Дала мені освіту, турботу, встигла погуляти на моєму весіллі і дочекалася онука. Її не стало, коли мені було 27. Перебираючи документи на квартиру я знайшла дарчу. Оформила вона її на мене відразу, як ми стали жити разом після cмepті батька.
Живемо зараз всією сім’єю там, часто згадую її. Все, що є у мене хорошого – це її заслуга.
Світлана, м. Київ
Шукайте деталі в групі Facebook