Подруга зустрічалася з одруженим чоловіком – змарніла, схудла, захворіла, а його дружина навпаки – одужала

Ми обожнюємо давати поради. Кидаємося словами проти вітру і тиснемо ними, немов пресом для сиру. Напускаємо на себе індичу пиху і розповідаємо, як жити, на якому сатині спати, де зберігати гроші і яблука сорту «айдаред». Коли закінчувати годувати гpyдьми і збирати березовий сік.

Я не раз помилялася і підкидала поради там, де мене не просили. Пам’ятаю позаминулої зими, коли сніг валив безупинно, і мороз боляче смикав за кінчики волосся, вирушила до подружки почірікать. Ми зарилися в пледи, зварили відерце кави і розігріли в духовці пиріжки. Почали стрибати з теми на тему, немов зайці по болотним купинаv. Поговорили про дітей і посварили сучасну систему освіти.

Поділилися рецептами крабових рулетів і цибулевих котлет. Обговорили нинішніх і колишніх. Свекрух, сусідів і сусідських собак. А потім вона не до місця хохотнула і зізналася, що ось уже рік зустрічається з одруженим чоловіком. З капітаном корабля, слідуючим за маршрутом: Барселона, Савона, Неаполь, Катанія, Валетта, Барселона. Він одружений трохи більше тридцяти років. Дружина – власниця кількох бутиків, син – студент.

Під час круїзу у них спалахнула любов. Тепер бачаться раз на місяць, але за цей час дівчина схудла на три розміри. Стала погано спати, думати, хворіти. Зате у дружини все налагодилося зі здоров’ям. Жінка багато років боролася з oнкoлoгією і нарешті хвороба відступила.

Слухаючи її, почала закипати і намагатися вправити мізки, хоча мене про це не просили. Підкреслювати, що на її місці вже давно б його кинула, забуваючи, що нe на її місці. Лякати енергетичним зливом і тим, що тягне на своєму горбу благополуччя чужої сім’ї. Адже нічого від цих відносин не світить. Вона підозріло швидко погодилася і полізла в аптечку за таблетками «Notta».

Різко зменшилася в зрості і вазі, немов з неї випустили повітря. Дістала з бару коньяк і ненавмисно розбила дві склянки. Зібрала осколки і склала їх в стіл. Ми завершили свій дівич-вечір і понуро потопталися в темній прихожій. У той же вечір вона розставила всі крапки над «і», а на ранок потрапила в лікарню з нервовим розладом.

Я відчувала почуття провини і кілька днів моталася до неї з бутильованої водою і галетним печивом. В черговий раз клятвено пообіцяла зашити білими нитками рот.

Найчастіше ми шкодуємо про сказане і набагато рідше – про невимовне (не пам’ятаю хто сказав). Всі поради ідеально підходять порадникам і не годяться більше нікому. При одній і тій же хворобі лікар виписує різні рецепти.

При однаковій погоді хтось крокує в шортах, а хтось – в пальто. У кожного свій допінг, релакс і своя протиотрута. Своє фізичне навантаження і больовий поріг. Тому, в момент спілкування найкраще, що ми можемо зробити – це уважно вислухати і нічого не сказати.

Автор – Ірина Говоруха