“Теща все фиркає, що зять гoлий-босий, невдаха”: Донька батька знати не хотіла поки той спадок не отримав

Спадщина

Ще навіть не встигли затихнути весільні музики, як теща почала фиркати, що зять прийшов у прийми гoлий-босий. Денис мовчки вислуховував чергову порцію моралі, а потім виправдовувався перед дружиною.

– Любцю, кохана, потерпи трішки, будуть у нас гроші. Я обіцяю. Ось закінчу навчання.

Невдовзі матір почала діймати й доньку.

– Треба було вискакувати заміж у дев’ятнадцять? Годую тебе, а тепер мушу волокти на своїх плечах ще одного дармоїда.

Шлюб Дениса з Любою тривав рік із хвостиком. Після нaрoдження дитини життя перетворилося у справжнє пeкло. Теща влаштовувала щоденні скандали. В Люби пропало молоко. Врешті, Денис зібрав речі й повернувся до інститутського гуртожитка. Матір змусила Любу подати на розлучення. І заборонила вимагати від колишнього чоловіка аліменти:

– Не хочу бачити ні твого Дениса, ні його грошей!

– Але ж дитина

– Вважай, що того дармоїда в твоєму житті не було. І не смій потай телефонувати чи зустрічатися з ним. Якби ти була мудра, то в добрі жила б. Навіщо було відганяти Славка?

– Мамо, він мені в батьки годиться. Та й, кажуть, гуляка ваш Славко. Жодної спідниці не пропустить.

– До пори, до часу за чужими спідницями бігає. Якби мав молоду дружину – однієї тримався б. А тепер кому ти зі своєю Свєткою потрібна?

Ненависть матері до Дениса поволі передавалася й Любі. Молода жінка почала себе гризти, що помилилася в обранцеві. Що рано нaрoдила. І, що, якби Денис був чоловіком, а не ганчіркою, то не пішов би з сім’ї. І що материні докори вислуховував мовчки.

Минуло трохи часу і в Світланки з’явився тато Славко. Люба нового чоловіка не кохала. Новоспечений зять був молодшим за тещу всього на кілька років. Подруги співчували Любі. А родина й досі симпатизувала Денисові.

Славко й далі стріляв очима за спідницями. І в присутності дружини дозволяв роздаровувати компліменти чужим жінкам. Любі було якось байдуже. Вона злилася не на Славка, а на Дениса. Якби він був чоловіком, а не

Люба випадково зустрілася з Денисом на фестивалі у міському парку.

– Чому ти не дозволяєш мені зустрічатися з нашою донькою? – запитав колишню дружину.

– Не з нашою, а з моєю. А, по-друге, чула, в тебе нова сім’я, син.

– І нормальна теща.

– Я також щаслива. Мій чоловік багатий, не те, що ти. Він, він Ти не потрібний Світлані, – кинула й швидко подалася геть.

Чим дорослішою ставала Світлана, тим частіше запитувала про батька. У відповідь від Люби чула: він невдаха, ганчірка, не допомагав, навіть зламаної копійки ніколи не дав. Любина матір пішла ще далі.

– Він залишив тебе, дорогенька внучко, у сповитку. І пив, простягав руки до матері, навіть до мене, – збрехала бабця, не моргнувши й оком.

– Бuвся?!

Світлана почала тихо ненавидіти рідного батька.

Денис інколи потай спостерігав за донькою, коли вона йшла до школи або зі школи. Хотів підійти, запитати про успіхи, порозумітися. Не наважувався. Та й донька, мабуть, не знає його в обличчя, хоча живуть в одному місті. І Світлана так подібна на нього.

Випускники збиралися на площі, аби традиційно пройти центральною вулицею міста. Ось і Світлана. У Дениса шалено забилося серце: його донька красуня. Огледівся. Люби поблизу не було. Вирішив підійти.

– Доброго дня, Світлано. Я твій батько. Вибач, що пізно

– Бачу, ви ще тверезі. Не агресивні. І навіть пристойно виглядаєте, як на невдаху, – неприязно відповіла Світлана.

– Я взагалі не п’ю.

– Ага! І маму з бабцею не били. Просто ангел. Ідіть звідси. Вам начхати на мене і на маму.

– Це не правда.

– Я все знаю. Я вас ненавиджу. Не-на-вид-жу!

– Але за що?

– За все!

Світланині слова боляче вдaрили Дениса по дyші. Чому донька вважає, що він пияк? Розбишака? Невдаха? Спиртного ніколи не любив. Не скандалив, не бuвся. Роботу має добру. Родина не бідує. Син – розумний, вихований. Здогадувався, що це Люба і колишня теща «попрацювали» з донькою.

Увечері розповів дружині про зустріч із Світланою.

– Знаєш, якби ти був заможним, донька не зважала б ні на що. Гроші творять дива. Вона переступила б через своє «ненавиджу».

– Ти так вважаєш, Таню?

– Я впевнена.

Світлана, як і колись Люба, також рано вийшла заміж. Нaрoдила хлопчиків-близнюків. У сім’ї не вистачало грошей. Славко почав тяжко хвoріти, тому допомоги від матері з вітчимом чекати було годі. Світлана наполягла, аби чоловік залишив роботу у видавництві й пішов працювати на ринок. Бізнес вчорашньому філологу давався кепсько. Сім’я не вилазила з боргів.

Новину Любі принесла сусідка.

– Зустріла нині знайому. Денисову одногрупницю. На вашому весіллі була, до речі. Так ось, вона мені розповіла, що Денис отримав спадщину. Якісь родичі по материній лінії живуть за кордоном. Хтось там пoмeр, дітей не було і спадщина дісталася українській родині. Подробиць не знаю, але твій колишній став багачем.

Любі перехопило подих від злості й заздрості. Поділилася почутим зі Світланою.

– Значить так, візьмеш дітей і підеш до свого таточка. Він тепер багатий, хай щось вділить і рідній доньці. Його адресу я дістану.

Недільного ранку у Денисову квартиру подзвонили. Відкрила Тетяна.

– Тато вдома? – не привітавшись, запитала незнайомка з двома дрібними хлопчаками.

– Чий?

– Мій!

– Ви хто? У нас син.

– Ви, мабуть, його дружина. Хіба він не сказав, що має доньку?

– яка його принизила? Для якої він невдаха? Яка уникала зустрічей? До побачення.

– А як же спадщина?

Тетяна розсміялася.

– Денисе, – гукнула, – йди-но сюди. Твоя донька за спадщиною прийшла.

Автор – Ольга ЧОРНА