Зі скількох років людина стає дорослою? Не юридично, тому що тут все і так зрозуміло, а ментально? На цей рахунок не існує єдиної думки. Хтось вважає себе юнаком і в 20, і 30 років, і навіть в 40, наївно вважаючи, що час дорослішати ще не настав. А хтось не бажає чекати навіть на повноліття, починаючи заробляти величезні гроші ще за шкільною партою.
Сьогоднішній наш герой точно відноситься до другої категорії. Киянин Дмитро Макаров заробив свої перші великі гроші в 12 років на змаганнях з кіберспорту, а в 16 – з нуля відкрив рекламне агентство, де зараз трудиться вже 40 осіб.
Про плани на найближчі два роки, свою нову машину, скрутний робочий графік і багато іншого в його інтерв’ю “Обозревателю”.
– Розкажіть докладніше вашу історію. З чого ви починали?
– Я починав з кіберспорту. Грав на турнірах по Dota і Counter-Strike, вигравав призові. Потім подумав: а навіщо мені грати самому? Потрібно, щоб грали інші. Тоді я знайшов першого партнера-спонсора, який був готовий виділяти гроші на команду і ми її створили. Він виділяв приблизно по 200 доларів, з яких половина йшла на утримання команди. Команда почала брати призові, і з цього я отримав перший серйозний заробіток.
– Пам’ятаєте момент, коли вирішили перейти від кіберспорту в сферу рекламного бізнесу? Як це все відбувалося?
– Все одно в кіберспорті 80% доходу приносила спонсорська реклама. Тому з часом ми вирішили зосередитися тільки на ній. Зараз в нас рекламне агентство, яке працює в основному на інтернет. Це Youtube, соцмережі, прямі трансляції і т.д.
Взагалі цією темою я займаюся року два, а наша компанія існує дев’ять місяців.
– Як ви зуміли змусити оточуючих не дивитися на ваш вік, а ставитися як до рівного?
– Я шукав в інтернеті солідну людину, яка б могла ходити зі мною на зустрічі. Знайшов такого партнера, його моя пропозиція зацікавила і ми почали працювати.
– Скільки годин на добу ви зараз працюєте?
– Зараз ми приходимо на 8.30 і працюємо десь до 19-20 години. Але за графіком працює офіс, а я працюю і ночами, і вранці. Це складна робота. Іноді потрібно і спілкуватися з клієнтами в неформальній обстановці.
– Вам 16 і ви вже на роки випередили практично всіх своїх одноліток. Чи підтримуєте з кимось спілкування?
– Я взагалі не спілкуюся з однолітками.
– Читав, що ви кинули школу після 9 класу. Пам’ятаєте ту саму розмову з батьками?
– Вона була дуже довгою. Але радує, що в кінці кінців ми один одного зрозуміли.
– Улюблена робота – це класно, але розважатися теж потрібно. Як ви відпочиваєте?
– Ось зараз абонемент в спортзал купив (зі сміхом). По різному. Влітку – це вейкборд, а взимку хочу покататися на сноуборді.
– По-любому у вас іноді виникають ситуації, коли співробітника потрібно жорстко посварити. Помітив, що у вас дуже молодий офіс, але є і люди старшого віку, які годяться вам в батьки. Як ви їх вичитуєте?
– Нормально вичитую (з посмішкою). Можете потім у них запитати. Я думаю, що вони коментарі дадуть.
– Колишні однокласники вже зверталися до вас з проханнями: “Дім, візьми нас до себе на роботу?”.
– Не знаю. Може, хто і звертався. До мене такі прохання не доходять, відправляючись в HR-відділ. Зараз я вже шукаю фахівців, людей з досвідом. Ми відійшли від політики: набираємо купу молодих хлопців, навчаємо їх і виховуємо. Нам потрібні молоді, але досвідчені.
– Але багато великих IT-компанії поводяться саме так. Набирають талановитих хлопців, і виховують, що називається, під себе. Ви вважаєте, що це не перспективний варіант або були інші причини для відмови від такої стратегії?
– У певний момент це дозволило нам досягти успіху і дорости до певного рівня, але це не масштабуєма штука. Молодих хлопців, для яких це перше місце роботи, потрібно виховувати, витрачати дуже багато часу. Вони не розуміють ринку, і часто переоцінюють себе.
Тобто до нас приходить хлопець, який вважає себе молодим генієм і викочує величезний цінник. А цих грошей він об’єктивно не вартує.
У цей момент наша розмова на хвилину переривається. До кабінету заходить секретар Дмитра, приносячи нам чай і каву. Я вважаю, це хороший момент, щоб жартома дізнатися її думку про боса.
– Скажіть, а Дмитро строгий керівник?
Дівчина явно не очікувала питання в лоб, тому трохи збентежилася, але все ж відповіла: “Хороший. Він справедливий директор”.
Після цього секретар пішла, а ми продовжили розмову.
– Коли мені сказали, що є хлопець, який в 16 років заробив на Lexus, то я отетерів. Мені як людині, яка в 24 роки не зібрала ще навіть на Lanos дуже цікаво: що ви відчували, коли в 16 років купували собі таку машину?
– Я її вже продав (зі сміхом) і купив собі іншу машину.
– Яку?
– Range Rover. Емоції хороші. Приємні. Я вже почав вчитися їздити, мені це досить цікаво.
– Ваш вік вас не дратує? Наприклад, зараз вам по кишені вже практично будь-яка поїздка, але для цього потрібно оформляти додаткові папери і т.д.
– В останній рік я тільки по Україні їздив. Карпати, Львів, Одеса – де я тільки не був. За кордоном я ще поїжджу. Правда був недавно один день на Кіпрі випадково.
– Це як?
– Я прилетів вранці і полетів того ж вечора. Літав на зустріч.
– Літак був випадково не приватний?
– Ні, літак я поки ще не купив (з посмішкою).
– Я думаю, що багатьом батькам, які прочитають це інтерв’ю, буде цікаво: вас якось по-особливому виховували?
– А мене ніхто особливо не виховував. Просто так вийшло. Я читав книги, спілкувався з однолітками, грав в ігри. Навчався в школі з поглибленим вивченням англійської.
– У вас є якийсь орієнтир або приклад для наслідування? Може бути Ілон Маск або Цукерберг?
– У мене немає орієнтирів. Я не люблю навіть, коли хлопці кажуть, що нам потрібно дорости до рівня якоїсь такої компанії. Навіть той же Apple – це не показник успіху. Вони коштують трильйон доларів, а можна коштувати і десять трильйонів. Меж немає.
Шукайте деталі в групі Facebook