Благодійність – це та сфера економіки, яка перетворює наші найдобріші почуття й бажання допомогти в реальність, у проєкти, які рятують тисячі людей. Втім, в Україні цей сектор досі розвивається доволі повільно, і в цьому є свої причини.
Джерело: “Українська правда”
Що потрібно зробити, аби благодійність в Україні розвивалася швидше, щоб можна було реалізовувати наші найбільші та найсміливіші проєкти – у своїй колонці розповіла засновниця й очільниця благодійного фонду “Твоя Опора” Валерія Татарчук.
Благодійність – як сфера економіки
Очільниця благодійного фонду відзначає, що нині в Україні благодійний сектор – єдиний в економіці, чия назва розпочинається із заперечення – НЕкомерційний сектор.
Відтак до нього не застосовуються ті ж закони, підходи та принципи, які застосовують у бізнесі. Це й призводить до наслідків, що непоправно сповільнюють розвиток благодійності в Україні.
Водночас за 30 років незалежності у все більшої кількості людей з’являється бажання працювати в благодійних організаціях. Це означає, що благодійність стала професією.
Та чи може наш сектор конкурувати на ринку праці з бізнесом? Чи може запрошувати на свої керівні посади у благодійні фонди експертів, які будуть отримувати конкурентну заробітну плату?
– запитує Валерія Татарчук.
Вона відзначає, що чимало людей вважають нормою думку, що люди, які працюють в благодійних фондах, не повинні отримувати заробітну плату. Втім, сама благодійниця переконана, що це неможливо.
Регулярна благодійність – це не волонтерство
Засновниця “Твоєї Опори” розповіла про свою таку знайому багатьом ситуацію – поїздку в таксі з говірким водієм. Зайшла мова про благодійність, і водій був надзвичайно обурений, дізнавшись, що співробітники фонду отримують заробітні плати. Він закинув, що вони, мовляв, мали б бути волонтерами.
Валерія Татарчук пояснює, що волонтерство – це час, вільний від роботи та інших справ, який людина виділяє на допомогу організаціям чи проєктам. Зазвичай декілька годин на місяць. Та неможливо волонтерити за робочим графіком 5 днів на тиждень.
Уявіть собі: сьогодні ви кажете дружині, що залишаєте роботу і йдете “волонтерити” п’ять днів на тиждень у благодійний фонд. Як відреагує ваша дружина, коли прийдуть комунальні платіжки, або настане час сплачувати за оренду квартири, або ж розраховуватися за продукти в магазині чи оплачувати поїздку на море з дітьми?
– запитала благодійниця у водія.
Вона висловила переконання, що дружина просто запропонує перерахувати гроші благодійному фонду й продовжувати працювати. Після цього на обличчі водія було помітно, як швидко змінюється його світогляд.
Як це відбувається в бізнесі
Комерційний сектор має змогу платити за послуги людям, які підвищують їхні продажі та будують їхній бізнес. Отже, споживач, купуючи товар чи послугу компанії, платить ціну, у собівартість якої вже включена оплата праці таких спеціалістів.
Проєктуючи цю модель на благодійність, Татарчук відзначила, що споживач, тобто отримувач допомоги, наприклад, хвора дитина чи бездомна людина – повинен сплачувати цю ціну, в яку включена собівартість.
Це потрібно, щоб організація могла існувати й розвиватись, оплачуючи всі витрати на створення цього продукту – допомоги нужденним. Втім, це неможливо.
Тому цю послугу повинні оплачувати з благодійних внесків донорів. Бо донор купує послугу, яка задовольняє його потребу допомагати іншим та покращує світ, в якому він живе. А якщо донор – це бізнес, то він ще й отримує згадку свого бренду як соціально-відповідальної компанії,
– пояснює благодійниця.
Чому благодійники повинні отримувати зарплату
Нині ж, за її словами, благодійні організації в Україні змушені виживати. Фонди банально не можуть запросити на роботу профі, який змасштабує їхню діяльність, збільшить збори й знайде потрібне вирішення проблеми. Бо такі люди на ринку праці коштують дорого.
У середньому благодійні організації вкладаються у 5% адмінвитрат, сюди входить все – від оплати праці та податків до оплати транспортування придбаної допомоги, телефонних дзвінків, оренди офісу тощо.
Хоча навіть згідно з Законом України ця цифра може досягати 20%. Але наші переконання говорять про те, що чим менше організація витрачає на себе, тим краще вона працює.
Валерія Татарчук відзначає, що якби бізнес витрачав на організацію всіх своїх процесів лише 20%, а заробляв 80%, то це, напевно, був би найуспішніший бізнес у світі.
А якщо благодійна організація, яка працює там, де відверто недопрацьовує держава, закриває найгостріші потреби суспільства й допомагає тисячам людей, витрачає на своє існування 20% від зборів, то суспільство прирівнює це заледве не до злочину,
– заявляє очільниця благодійного фонду.
Резюмуючи, вона висловила сподівання, що ми колись усвідомлено прийдемо до того, що професіонали в благодійній сфері почнуть отримувати гідну оплату своєї праці й не будуть змушені щодня йти на самопожертву, бо це, дуже погано впливає на мотивацію.
Шукайте деталі в групі Facebook