Коли адміністрація Трампа дала зрозуміти, що російська демагогія більше нікого не цікавить, у Кремлі виявились банально неготові зробити чіткий і осмислений вибір стосовно майбутніх стосунків із США.
Від вчорашньої різкої заяви держсекретаря США Рекса Тіллерсона стосовно того, що Путін мусить прибрати Асада – або опинитись у міжнародній ізоляції, минула без малого доба.
До “ультиматуму Тіллерсона” цієї ночі приєднався і офіційний Білий дім – пресовий представник Шон Спайсер заявив журналістам, що “якщо ми не зможемо укласти угоду (з Росією стосовно майбутнього Сирії – ред.), яка буде відповідати нашим національним інтересам, тоді ми не будемо її укладати. У даному конкретному випадку, ніяких питань, що Росія буде ізольована”. Додавши, що Москва самоізолюється від світової спільноти, тому що ставить себе в один ряд з Сирією і КНДР. Ця заява однозначно дала зрозуміти, що озвучена Тіллерсоном позиція є скоординованою позицією виконавчої влади США. А можливо – і не тільки виконавчої. Більше того, скоординована позиція США, Франції та Великої Британії в ООН стосовно нової резолюції про хімічні атаки у Сирії наштовхує на думку, що про “нову лінію” Білого дому поінформовані і європейські партнери США.
При тому адекватна реакція російської сторони на нову й консолідовану позицію США на разі відсутня. Ні, звичайно, є заяви Маші Захарової, яка в двох різних інтерв’ю вчора спочатку заявила, що “ніякого ультиматуму не було”, а потім додала, що “їздити до нас із ультиматумами немає сенсу”. Після чого її шеф, очільник російського МЗС Сергій Лавров заявив, що візит Тіллерсона до Росії навпаки – дуже-дуже вчасний, бо Кремлю хочеться негайно зрозуміти позицію Білого дому стосовно широкого ряду міжнародних питань. Це Лавров говорив Тіллерсону, в той час як його замісник Сергій Рябков інформував російські ЗМІ, що зі США насправді все зрозуміло – вони просто намагаються зараз всіма можливими засобами, в тому числі і через ООН, легітимізувати свою “злочинну атаку” в Сирії. Додавши, що сучасна “американська риторика – це примітив і хамство”.
Всі ці хаотичні дипломатичні тіло рухи залишають одне-єдине враження. Яке полягає в тому, що в Москві банально розгубились. За багато років звикнувши до пустопорожньої балаканини про “діалог”, “всестороннє вивчення проблем” і “пошук компромісних рішень”, вельми звичної для адміністрації часів Обами, просту і пряму пропозицію нової вашингтонської адміністрації тут просто не змогли перетравити. Тому й метушаться, бідаки, намагаючись піти на всі чотири сторони одразу.
Путін, який звик грати в мутній воді обіцянок і недомовок, пустопорожньої риторики і завуальованих погроз опинився раптом перед вельми простим вибором. Вибором, нав’язаним йому новою американською адміністрацією.
Путін може “злити” Асада і спробувати почати торг зі США. Довгий, складний, сповнений демаршів і взаємних звинувачень торг, в результаті якого США і Росія поділять зони впливу. А також, не виключено, проведуть “червоні лінії” стосовно того, що можна, а чого не можна робити навіть у “своїх” зонах. Наприклад, використовувати зарин проти житлових кварталів з мирними мешканцями.
Згода на подібний варіант вибору означатиме для Кремля колосальну втрату престижу. Бо якщо Асад – злочинець, якого треба прибрати з політичної арени, то чому тоді стільки зусиль, мільярдів доларів і життів російських військових і найманців витрачено на його захист? І якщо Путін зіллє Асада – то де гарантія, що він не “зіллє в нуль” і “ЛДНР”, і Абхазію з Південною Осетією, і Курильські острови, що завгодно іще?
Також Путін у відповідь на пропозиції США може “піти у тотальну відмову”. І запросити в гості до Кремля Кім Чен Ина. Для обміну досвідом стосовно особливостей життя в “обложеній фортеці”. Можливо, Володимир Володимирович і не проти такого варіанту розвитку подій – тим паче що ядерні бомби і засоби доставки у нього, на відміну від Пхеньяну, є в достатній кількості. Проте окрім зброї у нього є іще дещо таке, чого у Кім Чен Ина немає. В нього є Сєчин і Володін, Сурков і Кадиров, соратники по ФСБ і колишні сусіди по кооперативу “Озеро”. І ще багато-багато різних людей, які зовсім не хочуть жити в країні, де керівник може розстрілювати будь-якого представника еліти з кулемета за будь-яку реальну чи уявну провину. І вони можуть вжити радикальних заходів для того, щоб Росія на таку країну не перетворилась. Більшість подібних заходів, схоже, включатиме пункт про передчасну кончину національного лідера.
Таким чином, від офіційної позиції російського президента на американську пропозицію залежить не тільки майбутнє Асада, який може залишитись у президентському кріслі, переїхати на Рубльовку чи поселитись в одній з безіменних могил, якими він рясно заселив свою землю.
Від цієї позиції залежить і майбутнє самого Путіна, для якого після довгих років мутних дипломатичних та “гібридних” маневрів настав момент істини. Цю відповідь не сформулює ні Лавров, ні Маша Захарова одразу після сьогоднішньої зустрічі з держсекретарем США у Москві. Цю відповідь формулюватимуть Путін із Шойгу впродовж найближчих тижнів. Але буде вона від того тільки більш чіткою та рельєфною.
Шукайте деталі в групі Facebook