Світлана складала на столі картки. Вона посміхалася сама собі. Але від цієї усмішки віяло холодом, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».
– Ти маєш покинути цього чоловіка, – вдивлялася вона в свою клієнтку прекрасними синіми очима. – – Він має коханку, яка тебе хоче звести зі світу. Та й потім, він – зовсім не твоя доля. Іти за нього заміж ти не смієш, бо можеш за це гірко поплатитися.
Світлана із величезним задоволенням спостерігала, як очі дівчини наповнюються сльозами. Але потім схаменулася і заговорила до своєї клієнтки дуже лагідно.
– Я знаю, що це важко – розставатися з коханою людиною, але краще зробити це зараз, поки ще щось можна виправити. Якщо ти народиш дітей, вони всі загuнуть у дитинстві, а тебе обсядуть хвороби. Ти втратиш і батьків, і хату, і здоров’я. Тому ти маєш поїхати просто зараз в якесь інше місто і більше не нагадувати про себе. Чому б тобі, до прикладу, не вступити в якийсь технікум і якось забути про цю історію?
Дівчина почала довірливо кивати головою у відповідь. Але було видно, що вона з останніх сил трималася, щоб не розплакатися.
– Обіцяй, що сьогодні ж заплануєш собі цю поїздку, – суворо наказала вoрoжка.
Дівчина пообіцяла. Вона поклала на стіл 100 грн і вийшла з хати – виглядала вона зараз вже трохи спокійнішою.
Все сталося саме так, як і гадалося. Дівчина, яку звали Вірою, поїхала поступати в технікум в іншу область. А Світлана знала, чому вона намовила Віру поступати. Вона була закохана в Сергія. В того Сергія, якого любила й Віра.
Світлана ж весь час тішилася своїй кмітливості – як-то добре вона все влаштувала. Вже місяць вона нібито кидала на карти нещасним жінкам та дівчатам. А їхню долю зчитувала по настрою. Приходить рішуча молодиця, очі горять від злості – хоче помститися. А от коли сидить похнюплена – все ще вірить, що може собі повернути свого коханого.
І як легко Світлані вдавалося читати гіркі думки цих своїх бідних клієнток. Та й заробітки на цьому всьому були в неї непогані. Але ж зовсім не гроші були кінцевою метою для неї, а тільки Сергій. Але на її дорозі зараз все ще стояла Віра, біля якої деколи упадав Сергій. Тож вона попросила одну подругу – ніби це зовсім випадково – спрямувати до неї, вoрoжки, суперницю. Суперниця прийшла і ось вона, Світланина перемога.
Тим часом вона не втомлювався напоумлювати Сергія, що Віра завіялася в інше місто з якимсь хлопцем. Сергій у це чомусь одразу повірив, не став докопуватися до правди.
Не дуже він і любить Віру, – тішилася Світлана. Сергій трохи сумував, але ж як він був вдячний Світлані, що зараз вона була поруч – така мила, така рідна. Тож Сергій одразу потрапив у її тенета і вже більше не вибрався звідти.
Життя склалося якнайкраще. Віра й справді згодом завагiтнiла від якогось хлопця. Але заміж за нього так і не вийшла. А згодом поїхала на заробітки в Італію то там і зникла.
Тільки чомусь історії люблять повторюватися. Світлана народила гарну дочку. Сергій оточив її увагою. Нарікати на життя було гріх. Сергій робив ремонти – заробляв великі гроші, тож вони купалися у розкоші.
Але одного разу вона дізналася, що її дочка подалася до вoрoжки, і цього разу вoрoжка все ж таки була справжня. Оксана хотіла виходити заміж за Віталія – свого однокласника. І пішла вона до вoрoжки – порадитися про своє майбутнє.
А та і виклала перед нею всю правду. Сказала, що Віталій і справді – її доля. Але доля така гірка, що вона нікому такої не побажає. Що Віталій потрапить до в’язниці, що вона втратить житло і буде до старості поневірятися по чужих хатах. А ще про те, що її матінка вчинила великий гріх. Бо вона відбила чоловіка від тієї, якій він був суджений долею.
Це неймовірно! – вигукнула Оксана. – Це просто брехня! – вона облаяла чаклунку останніми словами і навіть не дала їй ні копійки за послугу.
Я б теж хотіла, щоб це було брехнею, але це не в моїй волі, – сказала вoрoжка на прощання. Вона не знітилася. За своє життя встигла побувати в різних ситуаціях.
Оксана одразу ж про все розповіла матері. Але Світлана почала запевняти дочку, що чаклунка набрехала, щоб лиш витягнути більше грошей. І хай вона викине з голови цю зустріч, бо все це неправда. Але сeрцe її раптом здригнулося від тривoги.
З Віталієм дочка все ж таки одружилася. Перші роки вони їздили по закордонах, відпочивали на морі і взагалі ні в чому собі не відмовляли. А потім народився в них гарний синок. А Віталій – завдяки турботливому втручанню Світлани – став директором чималої фірми. Гроші прибували в хату, як вода під час паводку. Але ж і заздрісників у нього не бракувало.
Раптом на фірмі почалися перевірки. Були підозри на неабиякі махінації. На Віталія відкрили кримінальну справу. Його арештували. Віталій справді потрапив до в’язниці. Житло в родини конфіскували.
Сергій так і не зміг змиритися з тим, що сталося – до того ж, ще й так раптово. У нього трапився інcульт і він пoмер через тиждень після арешту зятя. А через кілька місяців не стало і Світлани. Її теж підвело сeрцe.
Оксана ледь не збожеволіла від цього горя. Та й жити не було де. І спочатку вона тулилася в родичів. Але ті побоювалися помсти з боку конкурентів Віталія. І раптом почали натякати, щоб Оксана шукала собі інший притулок. Краще вже вони допоможуть їй грішми. Довелося їй шукати інше житло.
І де тільки вона з дитиною не жила. І на горищі, і в підсобці, і на кухнях. Працювала і швачкою, і прибиральницею, і сторожем – тільки б були бодай якісь гроші на шматок хліба для неї і сина.
Зітхнула вона тільки тоді, коли нарешті звільнили Віталія. Він все ж таки розшукав свою дружину і сина. У рідному селі Віталія їм, на щастя, дісталося трохи землі. Збудували там – разом із родичами – якусь літню кухню і стали ту землю обробляти. Сили у Віталія вже не ті, що колись, але руки має золоті. Тому родина вже не бідує.
І так радісно їм тепер у тій крихітній хатці живеться! Є тепло в оселі, є що їсти, є рідна людина поруч – що ще треба для людського щастя?
Шукайте деталі в групі Facebook