Сповідь. За яких обставин ніякої користі з цього не буде

Якщо йти до сповіді з примусу чи “за компанію”, то ніякої користі з цього не буде, каже Церква, пише газета “Експрес“.

У Великий піст люди йдуть до сповіді. На жаль, чимало з тих, хто поспішає начебто покаятися у своїх гріхах, навіть не усвідомлюють, що таке сповідь й навіщо вона потрібна, зауважує ігумен василіянського монастиря Йосафат Хаймик.

— Отче Йосафате, навіщо взагалі людям сповідатися? — Сповідь –- це таїнство, встановлене Ісусом Христом для прощення гріхів. І немає такої людини, яка б не грішила. Із часом гріхи накопичуються, втрачається душевний спокій, який іноді може стати причиною фізичної хвороби.

Тому й треба сповідатися, визнавати свої гріхи, каятися і очищатися від всякого злого. Сповідь та Причастя часто порівнюють з їжею, щоправда, духовною. І як не можна прожити довго без їжі, так і християнин не може довго прожити без цих Святих Таїн.

У Католицькій Церкві люди сповідаються індивідуально, визнаючи свої гріхи перед священиком особисто. У Православній Церкві практикують загальну сповідь, коли служитель зачитує гріхи, а люди, осмислюючи сказане, каються в тому, що зробили поганого. Для багатьох варіант загальної сповіді прийнятніший, але, як на мене, індивідуальна сповідь краща, бо є можливість більше пригадати, розповісти, послухати настанову й пораду священика, як уникнути того чи того гріха.

— Коли треба сповідатися? — У катехизмі нашої Церкви написано, що хоча б раз на рік, у передвеликодній час. Та, на мою думку, практикуючий християнин мав би сповідатися раз на місяць. А коли хтось вчинив гріх і хоче в ньому покаятися, то треба йти до сповіді, коли “душа просить”. — Не таємниця, що багато людей йде до сповіді “за компанію”.

Чи буде повноцінною така сповідь?

— До сповіді треба йти добровільно та свідомо, а не через родинні традиції, “за компанію” чи для доброї думки про себе інших. Щоправда, до сповіді треба підготуватися. Як це зробити, написано майже у всіх молитвениках та в спеціальних безплатних брошурах, що є в багатьох церквах. Якщо сказати коротко, є п’ять умов доброї сповіді.

Насамперед треба уважно прочитати, які є гріхи, задуматися та пригадати, що від моменту останньої сповіді ви порушили. Деякі люди навіть практикують усе записувати. Також треба пригадати, чи під час останньої сповіді ви чогось не забули та, якщо забули, сказати душпастиреві. Далі слід щиро пожалкувати за вчинене та постановити більше такого не робити. Після цього йдете до церкви, визнаєте гріхи перед священиком, дістаєте покуту.

Як правило, це одна чи кілька молитов. Завершальним етапом сповіді є Святе Причастя. — Чи має право священик не прийняти сповідь? — Вислухати людину священик повинен завжди. Та не завжди може дати розгрішення, тобто прощати гріхи.

Це може бути тоді, коли людина взагалі не розуміє, навіщо прийшла, або не визнає за собою жодного гріха, або не жалкує за скоєне. Не дають розгрішення й подружжям, які живуть разом і не мають церковного шлюбу. У таких випадках священик просить таких людей краще підготуватися та прийти наступного разу.

Та в більшості випадків душпастир навідними запитаннями допомагає висповідатися кожному, а згодом заохочує краще підготуватися та частіше ходити до сповіді.