Голокост пережили усього 135 перемиських євреїв. Скільки із них врятували українці, не відомо. Втім історику Йоанні Потачек вдалося встановити імена деяких із них, пише Monitor Info.
«Ця тема ще не вивчена. У нас говорять про поляків, які рятували євреїв, але не говорять про українців, які рятували євреїв у роки Голокосту. Втім історія має бути об’єктивною, вона має називати імена всіх героїв, незалежно від їхньої національності чи конфесії», – підкреслює співробітник Ряшівського університету, історик Йоанна Ельжбєта Потачек, яка займається науковим дослідженням минувшини та культури національних меншин (зокрема єврейської) на території колишнього львівського воєводства у 1918–1944 рр. та під час Голокосту.
Йоанна Потачек також активно працює на ниві польсько-єврейського та польсько-українського діалогу. Вона координує заходи з відзначення у Підкарпатському воєводстві Міжнародного дня вшанування пам’яті жертв Голокосту, головним організатором яких є професор Вацлав Вєжбєнєц. У 2014–2015 рр. Йоанна Потачек очолювала діяльність Центру діалогу між релігіями та народами при Державній вищий технічно-економічній школі у Ярославі. У її науковому доробку – понад 30 публікацій.
Доповідь про українців, які рятували євреїв у Перемишлі у роки Другої світової війни, Йоанна Потачек прочитала під час наукового симпозіуму «Навіть поганий мир кращий за хорошу війну», який відбувся у рамках відзначення Міжнародного дня вшанування пам’яті жертв Голокосту в Підкарпатському воєводстві цього року.
Про «праведних» українців із Підкарпаття історик розповіла також і УСПР.
«Як знаємо, до Другої світової війни 50-тисячний Перемишль був багатонаціональним містом. За даними з 1931 р. тут мешкали 25 тис. поляків, 17 тис. євреїв і 8 тис. українців.
Перемишль – це було особливе місто. Вже у вересні 1939 р. його розподілили на дві частини: радянську і німецьку, які розмежовувала річка Сян. Тоді єврейське населення загалом подалося до совєтської частини. 1941 р., коли весь Перемишль опинився у німецькій зоні окупації, нищення єврейського населення сягнуло свого апогею. Тими, хто міг врятували євреїв від смерті, були лише неєвреї. Це робили як польські, так і українські городяни. Звичайно, вони також видавали євреїв, чи тих, хто їх переховував, внаслідок чого євреї гинули. Але зараз ми говоримо про тих, які рятували. І я хочу відзначити, що євреїв рятували представники як польської, так і української національності».
Голокост пережили усього 135 перемиських євреїв. За допомогу євреям вбито понад 500 мешканців міста. Скільки поміж них було українців, невідомо. Як і невідомо, скільки було українців, які рятували євреїв. Але Йоанні Потачек вдалося встановити імена деяких із них.
«Рятували євреїв і духовенство, і цивільне населення. Що стосується духовних осіб, то тут основним був особистий приклад – я маю на увазі главу Греко-католицької церкви митрополита Андрея Шептицького, який фактично врятував двох львівських рабинів і який своїх вірян та підлеглих закликав рятувати євреїв. У Перемишлі його заклик почув парох місцевої греко-католицької катедри отець Василь Гриник, який врятував 24 єврейських дітей, переховавши їх у сиротинці та, що основне, оформивши їм метрики – церковні свідоцтва про хрещення. Сиротинець, де жилі ті діти, вели монашки чину Сестер служебниць Пресвятої Діви Марії. Тут я хочу назвати їхні прізвища, оскільки вважаю, що коли ми говоримо про тих, хто рятував, і про тих, хто був врятований під час Голокосту, ми маємо згадувати їх поіменно. Отже, це були Віталія Мікусь, Вартоломея Голівка, Моніка Кучерська, Епістимія Семків, Амалія Чабан, Плакида Щерблюк, Антоніна Ячмінська, Мануїла Ковальчук, Партенія Косина, і ще три світські особи – Марта Демчук, Марія Станішевська та Катерина Станішевська (Золотник). Євреїв рятували теж монахи Василіанського чину в Перемишлі».
Крім духовенства, євреїв, які були приречені на смерть, рятували також миряни.
«Почнімо з тих, які були удостоєні медалі Праведника народів світу. Це були Марія та Іван Медвіти, які прихистили тоді ж 6-річну Стеллу Ґруфт (потім Ґолд). Що ж про це відомо? Обидві родини дружили ще до війни, працюючи на одному заводі. Після того, як батьки Стелли опинились у ґетто, вони крадькома свою дитину передали Медвітам, у яких вона перебувала аж до закінчення окупації. Причому в деякий час, коли стало особливо небезпечно, дівчинка перебувала у греко-католицькому сиротинці, куди її помістив священик Василь Гриник».
За свідченням Марії Медвіт, євреїв рятували ще інші їхні сусіди-українці. Це були пан Камінський, який переховував доктора Шатнера та його дві доні, та ще Леорольд Свіонтек. Медаль, яку отримало покійне вже подружжя Медвітів, нині знаходиться у їхнього сина Василя (Ігоря) – єпископа Греко-католицької церкви в Україні. Такою медаллю нагороджено також сестри Гелену і Стефанію Підгірські.
«У роки війни вони були молоденькими дівчатами – Стефанії було 17, Гелені – 9 років. Їхній батько помер ще до війни, матір відправили на примусову роботу до Рейху, отже, старша сестра опікувалася меншою. Ці сестри під час війни, у спеціально влаштованій для цього криївці, протягом 15-ти місяців утримували 13 осіб єврейської національності. Ці дівчата, ймовірно, були українками. Кажу ймовірно, тому що іноді їм приписували польську національність. Проте, відомо, що одну із них охрестили в греко-католицькій церкві в селі Липа біля Перемишля, що вказує на українську національність. До такої думки схиляється більшість дослідників».
Перемиську єврейку Естеру Фельнер (пол. Estera Rozalia Felner) також врятувала українка, ім’я якої досі не вдалося встановити. У цієї жінки був чоловік-єврей, із яким вони у своєму помешканні на вулиці Дворського, 56 укрили трьох євреїв. Нещодавно з Йоанною Потачек зв’язалися нащадки ще однієї української родини, яка врятувала своїх єврейських знайомих. Це була Божена Глива, бабця й дід якої – Анна та Іван Гораки – врятували єврейську родину Пістронґів та 10-річну дівчинку Вільку (Аві) Ебсман (пол. Wilka Awi Ebsman). На жаль, двоє членів цієї сім’ї загинули вже після закінчення війни. Доля Аві Ебсман невідома. Ще одне українське подружжя врятувало єврейську дівчинку Йону Анну Вайс (пол. Jona Anna Weiss). Це були Марія та Григорій Йодловські (пол. Мaria i Grzegorz Jodłowscy). Про них історик розповість дещо детальніше.
«Вони разом працювали… Григорій Йодловський до війни працював на підприємстві «Гальперн», власниками якого була сім’я Вайсів. Коли німці створили ґетто, Вайси попросили Йодловських заопікуватися їхньою маленькою донечкою. Ті, не маючи власних дітей, 1942 р. удочерили її, надавши імена Анна Роксолана. На той час вони мешкали у будинку на вулиці Рейтана, 8. Після війни Йона Вайс опинилася в Ізраїлі. 2011 р. вона приїхала до Польщі, для того, щоб відшукати свою воєнну рідню. На жаль, Григорій Йодловський помер ще 1946 р., його дружина – 1959-го, дітей у них не було. Їй не вдалося натрапити на найменший слід цієї родини. Проте, чи це можливо, щоб в них не було жодних родичів – ну, наприклад, дво- чи троюрідного брата чи сестри? Можливо, що вони живуть в Україні».
Запитання Йоанни Потачек залишається відкритим.
Оскільки не можна виключити того, що в Україні живе рідня подружжя Йодловських, історик Йоанна Потачек, від імені колись врятованої Йони Анни Вайс, дуже просить кожного, хто є близьким або далеким родичем Марії та Григорія Йодловських із Перемишля, або має якісь відомості про місце проживання таких родичів, про це повідомити.
Шукайте деталі в групі Facebook