Чому Страдч – це український Єрусалим

Страдч – це відпустовий Марійський паломницький центр, святиня УГКЦ, яка за значущістю дорівнюється Зарваниці та Уневу.

Це є також одна з найдавніших українських християнських святинь, адже молитва вперше вознеслася тут до неба ще в далекому ХІ ст. Тоді у невеличкій печері, видовбаній у піщаному пагорбі, розпочали свій чернечий подвиг двоє ченців, що за легендою примандрували сюди з Києва. Страдецький печерний монастир унікальний тим, що зберігся майже без змін ще з часів свого заселення.

Це довгий підземний коридор із кількома відгалуженнями, в яких видовбані ніші, що служили монахам келіями, та невеличка печерна церква з витесаним у кам’яній товщі старовинним проскомидійником, кам’яним престолом та невеличким стільчиком для священика-сповідальника. Тут же збереглася чи не єдина в Україні затворницька келія з невеличким віконечком, що виходило у святилище, щоб затворник міг приймати Святе Причастя і отримувати свою скромну щоденну поживу.

У самому Страдчі і досі з вуст у вуста передається розповідь про те, що чернеча печера є значно глибшою і довгим проходом з’єднує це святе місце з самою Києво-Печерською Лаврою. Та незважаючи на легендарний характер таких оповідей, суть їх справедлива і точна: Страдч – місце стародавньої києво-руської чернечої традиції, що розвивалася тут до ХІІІ ст., доки монастир не був зруйнований татарами.

Печера в Страдчі стала також місцем давнього чудесного об’явлення Пресвятої Богородиці, яке сталося в часи татарських набігів на Україну. Тоді мешканці села під час нападу орди прихистилися в печерному монастирі. Татарський хан наказав закласти вхід до печери хмизом і, незважаючи на благання ігумена монастиря пожаліти людей, серед яких були старики і діти, підпалив його. Всі, хто були в печері загинули тоді від вогню та диму. Після цієї трагічної розправи над невинним і беззахисними людьми Пресвята Богородиця зійшла на страдецьку гору, щоб оплакати їх.

Пам’ять про давніх мучеників і об’явлення Божої Матері зберегалася в Страдчі протягом багатьох століть аж до наших днів. В 1930-х роках печеру після археологічного обстеження облаштували, відновивши в ній церкву Матері Божої Нерушимої Стіни. Сьогодні в страдецькій печері прагнуть помолитися паломники з цілої України. Прочани беруть із собою на згадку печерний пісок, який зберігають як реліквію.

У 1795 році на горі мешканці Страдчу на місці старої дерев’яної церкви збудували новий кам’яний храм Успіння Пресвятої Богородиці. Папа Римський наділив церкву правом щоденного відпусту за участь у Службі Божій, яку також дозволено тут відправляти щодня ще тоді, коли такий звичай не був запроваджений у цілій Церкві.

Великою святинею Успенської церкви є чудотворний образ Матері Божої Нерушимої Стіни (Оранти), відомий під назвою Страдецька Богородиця. Це надзвичайно давній тип ікони, на якій Богородиця зображена з піднятими руками як Захисниця і нездоланна Заступниця. У 1918 р., коли під час Першої світової стіни церква була майже зруйнована під час артилерійського обстрілу, образ Божої Матері Нерушимої Стіни залишився цілим і неушкодженим. На жаль, ікона була втрачена під час Другої світової війни, і сьогодні в церкві виставлена її копія.

Успенська церква в Страдчі має не лише духовну, але й мистецьку вартість, адже тут зберігаються ікони, виконані знаними українськими художниками: запрестольний образ Успіння Пресвятої Богородиці роботи одного з найталановитіших учнів художньої школи Петра Холодного – його сина Петра Холодного-Лівицького, дві ікони намісного ряду іконостасу – Серця Христового та Матері Божої Неустанної Помочі, що їх написав Антон Манастирський, та іконостас, над розписом якого працював Олекса Новаківський.

У 1936 році Папа Римский Пій ХІ встановив на страдецькій горі Хресну дорогу та надав Страдчу статусу відпустового місця. Мало того, Страдецька Хресна дорога (Кальварія) отримала від Папи значення Єрусалимської Хресної дороги. Це означає, що проща до Страдчу і участь у Хресній дорозі за своїм духовними благами і значенням прирівнюється до прощі в Єрусалимі і проходження справжньої Хресної дороги Спасителя. Існує чимало свідчень чудесного зцілення, а також духовного навернення тих, хто бодай раз пройшов Хресну дорогу в Страдчі.

Страдч є також місцем подвигу і поховання двох новомучеників УГКЦ – о. Миколи Конрада та дяка Володимира Прийми, які загинули в 1941 р. під час радянської окупації Галичини. Прямуючи до недужої жінки зі Святими Дарами, священик та дяк потрапили в лісі до рук червоноармійців, які застрелили священика і жорстоко замучили дяка, який спробував заступитися за отця Миколу. У 2001 р. Папа Римський Іван Павло ІІ проголосив о. Миколу Конрада та Володимира Прийму блаженними.