Ivan NAVI: «Після виступу підійшов до Скрябіна, щоб зробити фото, а він мені каже: «Чувак, це я хочу з тобою сфотографуватися»

Львів’янин Ivan NAVI (справжнє ім’я — Іван Сяркевич) менше року на сцені, а вже номінант престижної музичної премії YUNA-2017 в категорії «Відкриття року». Він із дебютним синглом «Такі Молоді» одразу увірвався на верхні сходинки українських радіочартів. Його три сингли не сходять з радіоефірів. Медіа-експерти відзначають Ivan NAVI як свіжий подих української музики та надію на розвиток україномовної танцювальної музики. А фанатки не припиняють закидати його листами та зізнаннями у коханні. Про успіх, бейсболку-талісман та вільне серце Ivan NAVI розповів журналісту “ВЗ”.

— Днями ви заспівали на сцені престижної музичної премії YUNA поруч із відомими артистами. Дуже рідко організатори дають такі можливості молодим артистам. Які відчуття?

— Ще півроку тому я навіть мріяти не міг про велику сцену. Для мене це було дуже відповідально. Звичайно, було хвилювання і мандраж за лаштунками, але коли вийшов на сцену — відключився, абстрагувався і отримував задоволення від виступу. Я брав участь у різних телепроектах, талант-шоу, але там були такі ж новачки, як і я, а на YUNA – професіонали. Я не мав права помилитись.

— Як впорались із хвилюванням?

— Йшов коридорами, повз гримерку і MONATIK наспівував мою пісню “Такі молоді”. Перед виступом він підійшов до мене і побажав успіху. Це додало мені впевненості.

— Все життя співаєте?

— Почав захоплюватись музикою ще зі школи. Закінчив музичну школу по класу акордеону. Досі граю на ньому, коли вся родина, наприклад, збирається колядувати на Різдво. Перед вступом в інститут батьки запитували, чим я хочу займатись у житті. Я твердо відповідав — музикою. Вони попросили обрати нормальну професію, яка б приносила стабільний дохід, так я став маркетологом.

— Але співати не припинили…

— Під час навчання в інституті ходив на різні музичні кастинги, проекти, шоу. Але нікуди не пройшов. Постійно запитував себе, чи у правильному напрямку я рухаюсь. Музика — річ нестабільна, сьогодні голос є, а завтра – ні. Але я завжди йшов з Божою допомогою, але всім наперекір. Батьки, друзі, знайомі часто натякали, що варто залишити музику і займатися чимось більш серйозним. Пробував працювати за спеціа­льністю, менеджером, але це не для мене. Через певний час все одно повернувся у музику. Можу годинами сидіти на студії, працювати, творити, записувати, але просидіти в офісі над паперами для мене каторга.

— Знаю, що ви займалися боксом…

— Чотири роки! Брав участь у змаганнях, займав призові місця. Мій тренер з боксу – суворий чоловік. Він неоднозначно сприймав моє захоплення музикою. Сказав, що гнатись за двома зайцями не варто і поміж боксом та музикою потрібно робити вибір. Наполягав, щоб я продовжував тренування. Я виріс у кримінальному районі Львова, на Левандівці, де справедливість треба було вміти обстоювати різними способами, в тому числі інколи і кулаками. Але після участі в шоу «Голос країни», де став фіналістом, остаточно вирішив, що бачу себе не на рингу, а на сцені.

— Що означає творчий псевдонім?

— Під час участі в шоу “Співай, як зірка” познайомився з Кузьмою Скрябіним. Після свого виступу підійшов до нього, щоб зробити фото, а він мені каже: “Чувак, це я хочу з тобою сфотографуватися”. Думав, що в мене серце зупиниться (сміє­ться). Ми обмінялися номерами. Кілька разів спілкувалися, бачилися. Одного разу він мені зателефонував і каже: “Я придумав тобі псевдонім — Ivan NAVI. Твоє ім’я Іван тільки навпаки.

— Що вам дала участь у талант-шоу?

— Впевненість у собі, досвід та корисні знайомства. Але участь — це для мене пройдений етап, тепер треба працювати, щоб колись зайняти вже тренерське крісло (сміється).

— Уже маєте армію фанаток?

— Не можу сказати, що армія, але їх дуже багато. Мені пишуть листи у соціальних мережах. Під вікнами наразі не ночують, маю можливість нормально виспатись. Спочатку намагався відповідати на всі повідомлення, але зараз роблю це рідко, лише коли маю трохи часу. Фізично не можу відповісти усім, подякувати. Але майже все читаю!

— Ваше серце вільне?

— Вільне (сміється).

— Ви завжди з’являєтесь у бейсболці. Це ваш талісман?

— Дехто думає, що я навіть сплю у бейсболці (усміхається). Іноді просять подарувати на згадку. Для мене бейсболка — це більш практичне рішення, бо маю досить довге волосся, і воно під час виступу падає мені на очі. Але вона вже стала і певним талісманом. Тож тепер без бейс­болки нікуди.