– Доню, я ростила тебе одна, твій батько поїхав за кордон, а я про тебе нічого не сказала – не повторюй моїх помилок!

– Доню, я ростила тебе одна, твоя бабуся теж залишилася без міцного чоловічого плеча свого часу – не повторюй наших помилок!

– Мамо, я б з радістю, та видно не по дорозі нам.

– А ви спробуйте, можливо малюк з’єднає ваші долі так, що вам ніколи не захочеться більше розлучатися?

Оля зітхнула, підійшла до вікна і подивилася на дитячий майданчик, де неспішно розмовляючи сиділи на лавці дві матусі, а в колясках мирно спали їхні малюки. Джерело

– Ти ж сама говорила: спершу треба отримати професію, попрацювати трохи, пожити для себе, – сказала дочка – до того ж Славі запропонували контракт – можливо єдиний шанс «вибитися в люди», він мене з собою кличе, але де я там – тільки заважати буду, інститут треба закінчувати. Ось і подумала – у мене зараз два варіанти: від першого я відмовилася відразу, буду ростити малюка одна.

– Ти звичайно ж йому нічого не сказала? – запитала я.

Оля похитала головою.

– Я так і думала. У цьому вся моя дочка! А тепер послухай мене і зроби свої висновки – я сподіваюся вони будуть вірними.

Твоя бабуся все життя прожила одна, так жодного разу не вийшла заміж. Коли я підросла, то частим моїм питанням було незмінне: «Де ж мій батько?». Знаєш, без чоловіка в родині все ж якось незатишно.

Мама спочатку мені відповідала, що він далеко-далеко в одній з експедицій, він вчений, працю і вивчає краси природи. А потім я виросла і все зрозуміла сама, знайшовши в її альбомі стареньку фотокартку, розірвану на дрібні шматочки, а потім дбайливо склеєну. «На довгу згадку Світлані від Миколи» – свідчив підпис і нижче йшов рік – в який я саме народилася.

– Твій батько, донечкоб вибрав іншу жінку, – вже пізніше сказала мені мати.

На моє запитання чи знає він про мене вона заперечливо похитала головою. Коли підросла я спробувала знайти його, дізнатися хоча б як склалося його життя, але було вже надто пізно.

З тих пір я загорілася ідеєю – побудувати своє життя ідеально, у мене обов’язково будуть діти, коханий чоловік і будинок – повна чаша. Треба тільки вибрати собі правильного чоловіка.

Знайомилася я відтепер тільки з чоловіками, яких розглядала себі в потенційні чоловіки. Ніяких близьких стосунків я не допускала – тільки після весілля. Дитина, на мою думку, мала народитися в повній люблячій сім’ї, і бути бажаною. Ось така я була сувора в молодості.

Кандидатів на роль чоловіка довго не знаходилося, хлопці були готові зустрічатися, залицятися, жити разом, але ні про які серйозні стосунки ніхто на думав.

Ось тут то я і зустріла Бориса. Він був старший за мене на десять років. Мені, яка щойно отримала диплом, він здавався дуже дорослим. Зате був «правильний», красиво залицявся: водив в театри і ресторани, на кожне побачення приходив з букетом квітів. У першу нашу спільний відпустку ми не полетіли на море, як і багато моїх подруг, а поїхали в тур по старовинних містах нашої батьківщини.

Дівчата сміялися наді мною, а мені наші стосунки навіть подобалися. У поїздці Боря зробив мені пропозицію – подарував обручку, не дуже дорогу, але й недешеву. Весілля вирішили робити скромне, а гроші краще витратити на подорож – цього разу на південь, до його тітки.

Але нашим планам не судилося збутися, тому що я зустріла іншого.

– Мого батька? – запитала Оля.

– Так, напередодні весілля, мене покликали колишні однокурсники на річницю закінчення університету. Олег був з мого курсу, але під час навчання чомусь він не потрапив в поле моєї уваги. А тут між нами немов іскра пробігла, причому це відчули ми обоє відразу.

Потім я скасувала весілля, ніхто з рідних і знайомих не зрозумів цього мого вчинку. З Олегом я взагалі порушила всі свої правила, керуючись тільки почуттями, а не здоровим глуздом.

Два щасливих роки ми прожили разом не розписуючись, а потім я зaвaгiтніла.

– Олено, у мене чудова новина! – почав якось він, повернувшись з робочого відрядження – мене переводять в наш закордонний філіал!

– І ти поїдеш? – не вірячи своїм вухам запитала я.

– Так! Я так довго чекав цієї пропозиції! Я не можу не поїхати.

Пам’ятаю, як сиділа і чекала, що він покличе мене з собою, але про нас Олег навіть не заїкнувся, тоді то я вирішила не повідомляти йому про вaгiтнiсть. Думала, він вирішить, що таким способом я хочу спробувати виїхати з ним.

Трохи пізніше я написала в листі, про своє становище, а він відповів, що не вчасно все це, що він ще на ноги не встав, на цьому наша листування припинилося.

Більше я про твого батька нічого не чула.

Оля мовчки вислухала мою розповідь, і сказала, що їй треба все обдумати. А вже через місяць Станіслав прийшов з гарним букетом моїх улюблених лілій просити руки дочки.

– Знаєте, я подумав, що таких «шансів» в моєму житті буде ще предостатньо, а дитина – це святе, це на все життя. У мого брата не може бути дітей, ускладнення після однієї дитячої хвороби, а коли Ольга сказала, що чекає малюка, я кинув усі свої справи і примчав додому.

Через два місяці ми зіграли весілля, а незабаром дочка наpoдила сина.

Зовсім недавно Ольга все ж розшукала батька, він живе і працює, як і раніше закордоном, так і не одружився, дітей у нього більше немає. Дочка навіть домовилася з ним про зустріч, на днях Олег повинен прилетіти на батьківщину.

Чи хочу я його побачити – не знаю, але образи не тримаю, доля сама все вирішила за мене, найголовніше, що рідні і близькі люди здорові і щасливі, а життя розставить все по своїх місцях.