Хлопці в лісах Чернігівщини знайшли в землі танк. Те, що виявилося всередині, шоkувало всіх присутніх

Дуже багато часу спливло з того моменту, як закінчилася остання світова війна, але до сих пір деякі люди знаходять щось, що безпосередньо пов’язано з тими страшними часами.

Через чверть століття після війни в глухому лісі Чернігівщини був знайдений в землі танк з добре помітним тактичним номером 12. У період Другої Світової війни, у ході літнього настання німецьких військ 1941 року, Чернігів став ключовим пунктом на шляху їхнього просування на Москву, в обхід Брянських лісів. Німецька окупація Чернігова тривала з 9 вересня 1941 по 21 вересня 1943 року. У місті було створено три концентраційних табори, усього за роки війни німці знищили в місті більш 52 тисяч місцевих жителів і радянського військовополонених.

Люки танка були задраєні, в борту була пробоїна. Коли машину розкрили, на місці механіка-водія виявили останки молодшого лейтенанта-танкіста.

У нього був наган з одним патроном і планшет, а в планшеті – карта, фотографія коханої дівчини і не відправлені листи.

Дальше подаємо слова листа, мовою оригіналу:

25 октября 1941 г.

Здравствуй, моя Варя! Нет, не встретимся мы с тобой. Вчера мы в полдень громили еще одну гитлеровскую колонну. Фашистский снаряд пробил боковую броню и разорвался внутри. Пока уводил я машину в лес, Василий умер.

Рана моя жестока. Похоронил я Василия Орлова в березовой роще. В ней было светло. Василий умер, не успев сказать мне ни единого слова, ничего не передал своей красивой Зое и беловолосой Машеньке, похожей на одуванчик в пуху.

Вот так из трех танкистов остался один. В сутемени въехал я в лес. Ночь прошла в муках, потерянно много крови. Сейчас почему-то боль, прожигающая всю грудь, улеглась и на душе тихо.

Очень обидно, что мы не всё сделали. Но мы сделали всё, что смогли. Наши товарищи погонят врага, который не должен ходить по нашим полям и лесам.

Никогда я не прожил бы жизнь так, если бы не ты, Варя. Ты помогала мне всегда: на Халхин-Голе и здесь. Наверное, все-таки кто любит, тот добрее к людям.

Спасибо тебе, родная! Человек стареет, а небо вечно молодое, как твои глаза, в которые только смотреть да любоваться. Они никогда не постареют, не поблекнут.

Пройдет время, люди залечат раны, люди построят новые города, вырастят новые сады. Наступит другая жизнь, другие песни будут петь. Но никогда не забывайте песню про нас, про трех танкистов. У тебя будут расти красивые дети, ты еще будешь любить.

А я счастлив, что ухожу от вас с великой любовью к тебе.

Твой Иван Колосов