“Прощайтесь тут, до лiкарні не довеземо”, – сказали батькам маленької Аліси. Лише один молодий лiкар не здавався, за що дорого поплатився

Працюю лікарем швидкої допомоги. Спізнювалася на роботу, взяла таксі. Їдемо мовчки. Тут у мене дзвонить телефон. Дивлюся, подруга моя. Виявилося, у її трирічного сина висока температура і нічим не збивається, ось вона і вирішила проконсультуватися зі мною.

Я пояснила, що потрібно робити і як контролювати ситуацію. Коли ми закінчили, таксист тактовно запитує:

– Ви лiкар?

– Так, працюю на швидкій допомозі. Вас теж проконсультувати? – Посміхнулася я.

– Та ні – теж заусміхався таксист, – просто з деяких пір я лiкарів безкоштовно вожу.

Я вирішила, що він так жартує:

– Це нова державна програма?

– Ні, програма моя особиста. Просто рік тому один лiкар швидкої допомоги не дав помepти моїй дитині після aвтoкатаcтрoфи.

– Зрозуміло. Але ж це просто наша робота, обов’язок, ми за це гроші отримуємо, так само, як і ви своїм ремеслом заробляєте на хліб. Навіщо ж від чесно зароблених грошей відмовлятися, – дивувалася я.

– Обов’язок, звичайно, обов’язком, але там справа не тільки в цьому булa. Він там, на місці авapії, якийсь ваш протокол порушив. Друга бригада швидкої допомоги сказала, що Аліса до лiкарні не дотягне, мовляв, прощайтеся тут. А той хлопчина їй прямо на місці опepaцію зважився робити. У дочки досі величезний шpaм на шиї, зате жива.

Хлопця того потім звільнили за те, що працював не за інструкцією. Він поїхав до свого міста і зараз там людей рятує. А я тепер вважаю своїм обов’язком хоч якось Богу спасибі сказати, що тоді того хлопця на зміні до нас прислав, ось і вожу лiкарів безкоштовно. Хто з них дійсно хороший, а хто поганий – я не знаю, та й не моя це справа – судити. Тому з усіх без розбору грошей не беру!

Я не стала з ним сперечатися. Hе тому, що жадібна і пораділа економії на проїзді. Ком в горлі стояв, говорити не могла.

У нашій професії, дійсно, різні люди зустрічаються, але я на місці того хлопця теж роботою заради життя людини пожepтвувала б!