«Та хай би все зотліло, аби Юля була жива», – чоловік жінки, яку вбила блискавка

Чоловік Юлії Дударчук, яку вбила блискавка, розповів про трагічні події 28 травня.

Нещодавні весняні грози, що пронеслися Шацьким краєм, наробили багато біди. Велике горе прийшло в оселю Дударчуків із села Мельників. Одна травнева блискавиця вбила багатодітну матір, інша за мить підпалила її дім. Залишилися сироти без неньки та даху над головою…

«Ми познайомилися з Юлею в Білорусі, у неї у селі Дрочеві (Брестська область. — Авт.). Це недалеко від нас, можна коником добратися. Ото трохи поїздив до неї, і поженилися. Їй тоді було 19, мені — 25», — згадує Юрій Дудар­чук.

Подружжя вирішило починати сімейне життя окремо від батьків, й купило собі у Мельниках хати­ну. Невдовзі народилася донечка Христина, за нею — син Віталій. Тоді, понад десять років тому, у дім вперше постукала біда: ма­ленький синочок обварився окро­пом і мав страшні опіки. Важкі операції й довгий реабілітаційний період, страшні рубці пошраму­вали дитяче тіло… Але малюк ви­дряпався. Згадує чоловік, як років зо два тому повторно Віталію робили пластичну операцію, бо через давні рубці хлопчик не міг нормально руку підняти. Але і це випробування пройшли.

Є у Дударчуків і ще один синочок, Ми­кола. Він — справжня потіха для сім’ї. У той страшний вечір, коли надворі розгу­лялася смертоносна стихія, хлопчик ледве сам не опинився в епіцентрі подій.

«Ми з Юлею вигнали корови і пішли чергу пасти, — зажурено розповідає Юрій. — Пасовисько недалеко від нашої хати, ме­трів за вісімсот. Ми раніше завжди ще й Миколку із собою брали. А тоді, хоч він і просився йти з нами, лишили малого з ді­дом та бабою».

Чоловік впевнений — це Господь вберіг дитину. Йому страшно думати, що могло статися, якби синочок подався з ними на пасовисько.

«Уранці небо було чисте та ясне. А десь о пів на четверту як стало лити! Потім почало блискати. Я сто­яв з одного боку біля корів, Юля — метрів за десять від мене. Раптом як гримнуло! Я аж присів. Оглядаюся, а вона лежить. Я до неї: «Юля, вставай, Юля, вставай!» Але дивлюся, вона… все», – далі зга­дує Юрій.

«Коли Юра прибіг і сказав, що біда, Юлю вбило, ми разом повернулися на па­совисько. Від того, що я там побачив, досі не можу отямитися. Вона була вся обпечена, особливо груди, мала губи сині. Від уда­ру блискавки їй розірвало внизу штани, а в гумових калошах аж діри поробилися», — розповідає брат чоловіка.

Кажуть, таку біду міг притягнути неви­мкнений мобільний телефон. Але чи так це, ніхто не знає зараз напевно.

Приголомшені горем чоловіки чекали на швидку. Аж бачать — пожежна маши­на мчить селом. Не придивлялися, звідки дим клубочиться. А виявилося — з хати Ду­дарчуків. Це так похазяйнувала інша блис­кавка. Розряд влучив в антену, за мить загорілася проводка в кімнаті, де стояв телевізор. Вогонь зчорнив стіни, попла­вив техніку, зжер інші хатні речі. Не заче­пив лише ікону Спасителя. На щастя, по­жежу вчасно загасили, й з димом не пішов увесь дім.

«Та хай би все зотліло, аби Юля була жива. Як тепер без неї?» — горює чоловік.

До старших дітей вже прийшло усві­домлення, що мами нема. Їм повідомили про трагедію в школі (Христина та Віталій навчаються в інтернаті у Головному). А от найменший, Миколка, здається, досі че­кає, що ось-ось ненька повернеться, обі­йме його, приголубить…

Поки Юрій з дітьми перебрався жити до батьків. Хапається за голову: з чого по­чинати ремонт вдома? Роботи непочатий край, а грошей — катма.

«Якось з хатою буде. Важко, але треба триматися. Бо в мене діти є!» – каже чоловік.