Того вечора кожен хвалився успіхами своїх дітей. Після того, як ця жінка розповіла дещо про свого сина в залі запала тиша. Той вечір я не забуду ніколи і розкажу про цe своїм дітям

Успіхи – вони у кожного різні. Одна людина все життя збирає гроші на дорогий автомобіль відмовляючи сьобі у найнеобхіднішому, а інша має їх декілька ще у 25 років. Ось на одному заході батьки говорили про успіхи своїх дорослих дітей. Про правильне виховання, про гарну поведінку своїх дітей, і про успіхи. І трохи дітей критикували, щоб бути чесними перед собою і перед іншими. Говорили, що ще хотілося б від дітей бачити. 

У однієї мами дочка закінчила університет з червоним дипломом. І знайшла відмінну роботу! Вона розумниця. Вона є цілеспрямованою. Це заслужений успіх. Тільки хотілося б, щоб дочка більше проявляла щирості і частіше обіймала батьків. Ось цього не вистачає дуже.

У іншого чоловіка син зайняв перше місце на спортивному змаганні. І став майстром спорту. Він енергійний, він багато тренується. Хотілося б, щоб він більше приділяв уваги навчанню. Це важливо все-таки дуже.

У когось діти благополучно створили сім’ю і з’явилися малюки вже. Тільки багато фінансових проблем, доводиться допомагати, а це непросто!

А у когось дитина переїхала в іншу країну і там працює у великій корпорації. Шкода, що так рідко приїжджає і рідко дзвонить.

І одна бідно одягнена жінка встала і теж розповіла про успіхи сина. Похвалилася трішки. Вона сказала, що син вже встав на ноги і зробив свій перший крок. Він двадцять років сидів в iнвaлідному візку, дiaгноз такий. Але плоди своєї праці принесли результат.

Він уже може вставати на кілька секунд. І самостійно їсть ложкою, ось. А більше їй нічого не хотілося б, – так сказала ця мама.

– Тому що це – величезне щастя. Мій син встав на ноги, розумієте? І я палко дякую життю і лікарям за цей успіх! Якщо ще будуть поліпшення – я навіть не знаю, як зможу в таке щастя повірити. В такий неймовірний успіх!

І вмить всі замовкли. Задумалися. Дехто був шoкований почутим. А потім стали підходити до цієї жінки і пропонувати їй свою допомогу і дружбу. І, напевно, стали інакше оцінювати успіхи і проблеми своїх дітей – так вже ми влаштовані.