Здавалося, вони готують вуличну їжу з шкарпеток і помиїв: українка розповіла, як їй живеться у Таїланді

У великих містах Таїланду є цілі райони, заселені українцями. Одні працюють на віддаленій роботі, інші – відкривають готелі, ресторани, турфірми. Про це розповідає українка Ірина Журавель, яка разом із чоловіком Артемом переїхала у Таїланд, пише Сегодня.

“Ми об’їздили багато країн, але в Азії не були, – каже Ірина. – Вирішили їхати навмання і селитися, де подобається. Бангкок спочатку, м’яко кажучи, не вразив – липка спека, шум і жаxливі запахи. В перші дні я реагувала дуже болісно – здавалося, вони готують вуличну їжу з шкарпеток і помиїв. Тільки з часом це місто відкрилося нам з іншого боку”.

За її словами, зі столиці пара переїхала на острів Самуї. Найважче, зазначила вона, було налагодити спілкування із місцевими, які майже не розмовляють англійською.

“Звичайно, запитати про щось можна і жестами, а ось розмови по душах не вийде. Знахідкою для нас став таєць з Бангкока, який добре говорить по-англійськи. Ми розпитали його про всі нюанси і згодом потоваришували. Тайці взагалі дуже доброзичливі: господар будинку, який ми орендували за 215 доларів в місяць, літній худорлявий дідусь, приносив нам фрукти. Щоранку питав, яка в Україні погода. Ми доповідали, мовляв, сніг лежить. Він цікавився, який сніг на смак”, – додає Ірина.

Також подружжя в Таїланді отримало права на водіння байка.

“Поступово виробили свій графік: 4-5 годин роботи вдома, а ввечері – зустрічі на каву з друзями, нічні ярмарки. А незабаром переїхали на північ країни – в Чіангмай. Це великий мегаполіс розміром з Київ, – каже Ірина Журавель. – З харчуванням проблем не було – тут є будь-які продукти. Але за буряком, наприклад, треба пополювати. Борщу хочеться вже через тиждень – страви з рису дуже набридаю. За рідною їжею ми ходили в українські або білоруські кафе. Борщ з м’ясом і сметаною коштує 40 грн за порцію”.