Бізнесмен Гаврон: Щороку в кожному селі Карпат будують десяток нових готелів, але не вистачає авіарейсів, автобусів і поїздів

Як потрібно змінити графік канікул, щоб туризм в Україні розвивався, у якої країни потрібно вчитися сервісу, чому дешеві сімейні готелі в Карпатах – це погано, і як може готельний бізнес бути пов’язаний із пошуком і реставрацією старовинних галицьких ікон, розповів у інтерв’ю виданню “ГОРДОН” засновник і власник Romantik Spa Hotel Іван Гаврон. 

Викладачів потрібно мітлою вимітати з навчальних закладів, тому що вони взагалі не дають нам кадрів
– Щодо відпочинку на морі є така поширена думка, що в Україні сервісу немає. А як у вашій сфері, українці воліють відпочивати в Карпатах чи все-таки їдуть за кордон?

– Внутрішній туризм є, і зараз можна з упевненістю сказати, що він на стадії росту. Можна сказати, на дуже активній стадії, зараз це на часі. А завдяки тому, що відкрилися кордони, з’явилися і мінуси, і плюси. Один із плюсів у тому, що наші готельєри і люди, які займаються різними опціями з організації туристичних послуг – велосипедних і пішохідних маршрутів, рафтингу і всього іншого, – здобули дуже гарну можливість переймати досвід найкращих європейських компаній.

Що стосується морського відпочинку, зараз з’являються і на Одещині, і на Миколаївщині компанії, якими можна похвалитися. Їх, щоправда, можна порахувати на пальцях, їх не так багато, але є прогрес. І теж завдяки тому, що з’явилися люди, які побували в Європі.

І я теж переймаю досвід частково, я не можу його масштабно перенести одночасно сюди, це колосальна річ, якої треба вчитися поступово. Це такий еволюційний процес, тут ніякої революції відбутися не може. І потрібно робити маленькі кроки, тому що якщо йти великими, то ці всі поліпшення відбиваються на ціновій політиці. Якщо робити занадто широкі кроки, значно збільшуючи ціну на всі опції, які впроваджуються в галузі туризму, то можна відлякати так нашого відпочивальника. Тому всі ці опції починають розвиватися з малої ціни. Косметологія у три-чотири рази дешевша у нас, рафтинг, квадроцикли, походи – усе це в рази дешевше сьогодні в Україні, і саме так це й мусить розвиватися. Маржа дуже маленька, заробіток у тих людей, які займаються цими видами послуг, невеликий.

Якщо говорити про нинішній сезон у Карпатах, то прокат лиж в Україні – від 100 до 200 грн. За 200 грн уже дуже добрі лижі напрокат можна взяти. Ми ніде у Європі такої ціни не знайдемо, і звичайно, із такою невеликою маржею цей бізнес не надто прибутковий, але він набирає темпи, зростає конкуренція і зростає в арифметичній прогресії кількість цих послуг.

– Безвіз не зменшив кількості внутрішніх туристів в Україні?

– Ні, потік внутрішнього туризму в Україні збільшується. З’являється культура у баз відпочинку і загалом у галузі, і кількість відпочивальників зростає. Ми 10 років тому ніколи б не могли повірити, що буде така хмара лижників кататися на Буковелі. І я в це не вірив, а я катаюся на лижах із 12 років. Цього року зафіксовано, якщо я не помиляюся, зростання більше ніж на 30%.

– Відтік туристів із Росії, які відпочивали взимку в Карпатах, був помітним після 2014 року?

– Цей відтік було покрито одразу, тому що людей із Росії у нас ніколи багато не було, це міф, який придумали аналітики, і я не знаю, звідки вони його взяли. Я в цій галузі працюю в Карпатах із 2000 року, тоді в мене з друзями вже була перша невеличка база відпочинку і є можливість це моніторити. Це були окремі групи, і якщо приїздили сім’ї, то в основному вихідці з України.

І Крим теж ніяк не вплинув, тому що з тих людей, які відпочивали в Криму, на жаль, дуже мало відпочивало в Карпатах.

– Це зовсім різні аудиторії?

– Це різні види відпочинку. Але самих кримчан стало більше, вони зараз із цікавістю їдуть до нас відпочивати. Раніше не їздили.

– Якщо порівнювати туристичний бізнес в Україні та в Західній Європі, у яких точках ви бачите запас для зростання? У чому ми не дотягуємо?

– Насамперед у сервісі. Ми дуже відстаємо з кадрами, у нас немає якісних шкіл, нам потрібно кардинально змінювати всю навчальну програму, тому що вона застаріла, вона совдепівська і нікуди не годиться. Усіх цих викладачів потрібно мітлою вимітати з навчальних закладів, тому що вони взагалі не дають нам кадрів. Ті кадри, які приходять із цих закладів… я вже перепробував десятки, вони нічого не варті. Я беру людей із вулиці – і від них більше користі, ніж від тих, хто закінчив ці профтехучилища та вищі навчальні заклади. Сервіс – це одне з найболючіших питань, і перемагає той, хто сам займається школою, хто наймає консультантів, якщо сам не може створити гідну школу персоналу. І в цьому на сьогодні проблема.

Але одна з проблем у галузі туризму, особливо в Карпатах, – це садибний, сімейний напрям. Таких дворів, які приймають туристів, дуже багато. Якщо подивитися в Booking, то там понад 200 зареєстрованих закладів у Яремчі й околицях, і більше ніж 200 – в околицях Буковеля. А насправді їх значно більше, ми всі разом можемо зараз приймати до 40 тис. відпочивальників одночасно, це велика цифра. І ця сімейна галузь – велика проблема. Передусім власники цих садиб себе недооцінюють, вони ставлять мізерну ціну.

Державного регулятора не має в цій сфері, ніхто не диктує мінімальної ціни. Антимонопольний комітет узагалі не працює, толку від нього вже не буде, тому що ця структура застаріла, як і все інше в цій системі, їх теж треба вимітати мітлою і набирати нових, перспективних, які закінчили виші за кордоном.

Проблема сімейного бізнесу й у тому, що вони себе недооцінюють, і вони, демпінгуючи, не заробляють навіть на свою зарплату! Своєї праці вони не цінують, адже якби вони найняли трьох працівників – а працює в такому готелі як мінімум мама, тато, син чи донька, тобто хоча б трьох – от якби вони найняли людей по 3–5 тис. грн на мінімальні зарплати, вони б збанкрутували.

– Навіть таких грошей вони не заробляють у своєму бізнесі?

– Вони не заробляють навіть своєї зарплати, тому що не цінують своєї праці. І я вже не буду говорити про якість постелі й усе інше.

Коли ми приїжджаємо до Австрії, у готель, де працює сім’я, то там усе накрохмалене, там так акуратно, і хоча цій хаті 100 років – а вона не нафталінова! Вона вся цвіте і пахне, у ній усе відшліфовано і все блищить. У цьому будинку вам подадуть каву в найкращих чашечках, вам наллють у найкращі бокали вина за вечерею, приготують найкращий стейк. Якби у нас приготували класний ґаздівський борщ, якби господиня приготувала дуже класні вареники зі шкварками і подала все це на гарному посуді, постелила білу скатертину, якби люди лягли в красиву накрохмалену постіль, то я впевнений: відпочивальників стало б більше. І мінімальна ціна була б не 500–600 грн за ніч, як сьогодні, це просто смішно. Ціна цього продукту була б хоча б 1500 грн. І всі ці люди заробляли б значно більші гроші.

– Може, річ у тім, що людям досить такого сервісу і вони не хочуть витрачати більше? І вони готові на такий посуд і таку їжу?

– Ви знаєте, дуже мало таких людей. На останні копійки людина не поїде відпочивати, ні за 200 грн, ні за 100, і тим більше не поїде за 500. Краще людина погодиться на відпочинок не на тиждень, а на три-чотири дні, але на якісний відпочинок. Я підтримую політику тільки якісного відпочинку, а не, вибачте, свинюшників.

– Цим грішить тільки сімейний бізнес?

– Є багато готелів, які не дбають про сервіс, вони конкурують не якістю, а ціною. Ставлять ціну 1500, потім один перед одним починають знижувати: сьогодні – 1400, післязавтра – 1300. І є навіть “зіркові” готелі у Карпатах, які опустилися до такої мізерної ціни, що стид і сором.

А після цього у них немає можливості оновити постіль, ковролін, посуд і все інше. Мало хто розуміє, що конкурувати треба якістю, і не тільки її піднімати і фіксувати, але й іти в ногу з європейськими закладами. Я за минулу осінь об’їздив шість найкращих готелей Австрії, цього року побував у найкращому – це Aqua Dome, готель, який щороку збільшує кількість опцій. Це асортимент у всьому-всьому.

Але ми повинні говорити і про гастрономію, і про все, що потрібно для гарного відпочинку. Ми ж на відпочинку шукаємо вищий ступінь свободи – це коли людина піклується про якомога меншу кількість речей. А найкраще, коли не дбає ні про що, коли заклад може надати все, що вона бажає.

– У вас порівняння виходить узагалі не на користь України. Виходить, за останні роки сервіс у нас не покращився?

– Сервіс у нас поліпшується, тому що відкриті кордони. Суттєво змінився парк квадроциклів, снігоходів, лиж, прокатного спорядження. Ми впевнено рухаємося вперед, маленькими кроками. Це не може статися революційно: раз! – і вже ми кращі, і вже ми можемо конкурувати. Це дуже важкий шлях, і цим шляхом треба впевнено йти. І підказувати іншим, і деколи гостро про це говорити, навіть з образою, щоб усі ці люди зрозуміли: варто задуматися про те, що вони роблять.

Сім’ї, які у нас відпочивають із-за кордону, – це переважно ті, кого привозять українці
– А які враження в іноземних туристів від відвідин українських Карпат? І чи стало гостей із Європи у нас більше?

– На сьогодні дуже багато людей почало подорожувати до нас із Європи. Українці тягнуть із собою своїх друзів і знайомих, щоб показати, яка Україна, що у нас є, яка багата природа.

У нас багато переваг навіть порівняно з австрійським відпочинком, а Австрію я ставлю на перше місце, навіть вище, ніж Швейцарію, тому що Австрія доброзичливіша, демократичніша, і доступніша, і смачніша, і пахучіша… і все-все-все в комплексі. Тому якщо порівнювати з Австрією, то які у нас плюси й мінуси? Плюс у тому, що по всіх наших лісах можна подорожувати, у нас можна збирати гриби та ягоди, насолоджуватися природою, можна половити і випустити форель. В Австрії теж можна, але потрібно піти й заплатити €17 за місячний квиток.

Але якщо всі ці речі порівняти, то ми демократичніші й доступніші. Звичайно, з’являються екологічні вимоги, деякі маршрути закривають у заповідних зонах. У нас Карпатський національний парк на території Яремчанського району, там перекривають маршрути для квадроциклів і великих машин, які раніше могли возити людей скрізь. Я із цим частково не згоден, але поступово ми повинні робити ці кроки і залишати такі місця для велосипедних і пішохідних маршрутів, які не шкодять довкіллю.

– У вашому готелі бувають гості з-за кордону? Що вони говорять про Україну, про Карпати, про сервіс?

– У мій готель усі західні гості приїжджають і потім повертаються знову і знову. Зі мною співпрацює багато європейських туристичних компаній. Співпрацюють компанії з Ізраїлю, які возять уже не просто групи, а святкують на базі мого готелю Песах – повноцінно, два тижні. І минулого року, і цього – 200 з гаком людей з Ізраїлю. Цілий рік їздять ізраїльтяни, польські групи і сім’ї, італійці – групи і сім’ї, австрійці привозять пенсіонерів на відпочинок до нас у Карпати, вони в захваті від наших гір. Німеччина. Я можу довго перераховувати, цей список буде до Канади й Австралії.

Сім’ї, які у нас відпочивають із-за кордону, – це переважно ті, кого привозять українці. Є люди, які із цікавістю їдуть до нас, щоб подивитися природу. У нас Прут – ідеально чиста ріка, якщо десь випадково пропливає пляшка – це виняток. Люди свідомі. У Карпатському національному парку біля річок з’явилися дерев’яні таблички з написами “У наших річках плаває форель, а не сміття”. І це тішить: що свідомість змінюється.

– Де ви де берете продукти? Купуєте у місцевих фермерів?

– Сьогодні є гарні ферми, які вирощують дуже добру породу м’ясних овець, і у нас сьогодні є ягнятина виключно українського виробника, і дуже якісна. Є сири, уся молочна продукція, у Карпатах є великі стада кіз на полонинах, чого раніше не було.

Із сирною продукцією немає жодних проблем, на вашій сирній тарілці може з’явитися в будь-який день до 10 видів сиру – від солодкої рікотти за італійською рецептурою і до найкращого твердого сиру класу пармезан. Усе місцеве. Але є один великий недолік: усі звикли до штучних смаків і не розуміють натурального.

Натуральний сир – як швейцарський, так і український – має запах тієї тварини, від якої він походить. Козячий сир обов’язково має запах кози, овечий – вівці. Але наші люди цураються навіть натурального коров’ячого масла, тому що фермерське масло теж із легким запахом і з кислинкою. Воно повне, якісне та свіже, але не має того смаку, до якого люди звикли за десятиліття. І нам доводиться привчати наших гостей до натуральних смаків. Іноді приходять і кажуть: “Ой, у вас там масло зіпсоване, у нього запах, воно з кислинкою, щось не те”, “Напевно, це несвіжий сир, у нього запах”. Ну не може бути натуральний свіжий фермерський сир без цього запаху. Але це не проблема, це питання часу, поступово люди повернуться до натуральних продуктів, іншого виходу немає.

Я часто привожу рецептури з інших країн, і вони добре приживаються тут, наприклад, карпаччо з натуральних свіжих карпатських грибів.

– Які напрямки в українському внутрішньому туризмі можна ще розвивати?

– Моя донька хоче вчитися кухонної справи. І якщо вона не передумає за два роки, я її відправлю тільки до Австрії, там найліпша школа. Це перше, що потрібно, – вчитися там.

Адже Австрія на території Західної України не принесла жодної шкоди, тільки користь. Вибудувала потужну інфраструктуру, тому що це люди, які вміють будувати тунелі, архітектори, які справляються зі складними завданнями, – будівництво шляхопроводів, мостів, найдовших конструкцій. Це країна, яка вміє вибудовувати комунікації в горах, якісний передовий сервіс. На сьогодні в австрійські Альпи їздить весь світ. Не можуть, на жаль, таким похвалитися французи, ну є там один знаменитий Куршавель, але йому дуже далеко до Австрії за сервісом. Є у Швейцарії закритий еко-курорт Церматт, але не може він, на превеликий жаль, конкурувати з австрійським сервісом. Я бував там і можу це констатувати. Я бував у різних ресторанах, заглядав у десятки готелів, вивчав сервіс на гірських схилах у Швейцарії. Не просто заходив пообідати, а вивчав це все ізсередини. Немає нічого, що можна було б порівняти з Австрією. Є винятки. Але в Австрії це масово і скрізь, а у Франції, Швейцарії, Італії – ні.

Нам потрібно вчитися все-таки в австрійців. У Словаччині, на жаль, нічого вчитися. У поляків – теж нічого, у них сервіс на сьогодні гірший, ніж у нас, я можу з упевненістю сказати, і лижні схили гірше обслуговуються, і траси гірші. Можна сказати, що там ціни нижчі, але там нема за що платити. Мої друзі, які спробували справжній сервіс, сказали, що в Польщу більше на гірськолижний курорт не поїдуть, причому ці мої друзі – поляки. І вони із задоволенням їздять відпочивати в Карпати, і це не єдиний випадок, це не одна сім’я, у мене таких сімей і груп уже десятки. І це дуже гарний показник.

Ще один момент, який потрібно змінювати. Говорив з одним із колишніх міністрів у справах сім’ї, молоді та спорту щодо канікулярних періодів в Україні. Світова практика – так, наприклад, у Німеччині, у Польщі – канікули в різних регіонах починаються і закінчуються в різний час. Що це дає? Помірніше навантаження на транспорт, більше людей може відпочити. Нічого не зрушилося.

Я можу констатувати: більше ніж 20% гостей не змогли до мене потрапити в пік сезону, тому що не вистачало транспорту. Ми повинні розуміти, що не всі їздять у відпустку за кермом. Дороги вже прекрасні в Карпати, можна доїхати без стресу.

Але замало авіарейсів, автобусів, поїздів, поганий канікулярний період. Міністерство інфраструктури та департамент туризму разом не працюють, вони ледарі й не хочуть говорити про наші болючі питання, і не хочуть над ними працювати. І я говорив про це з людьми різних рангів неодноразово, але цей віз до сьогодні стоїть на місці.

Щороку в кожному селі будують десяток нових готелів, а ми не можемо досі забезпечити на державному рівні, щоб люди дісталися до курорту. Стид і сором.

– Ваші клієнти – це, напевно, вибагливі люди з гарним, стабільним прибутком?

– Ваше враження правильне тільки наполовину. У нас є гості, які вилазять зі шкіри, щоб побувати в Romantik і щоб насолодитися якісним відпочинком. І це люди не з дуже великим достатком. Я майже з усіма гостями сам особисто спілкуюся, я дуже часто перебуваю на території готелю і мені приємно чути від сімей: “Іване Олексійовичу, ваш готель мене дістав, я не можу з друзями піти у п’ятницю в сауну вже кілька років підряд, тому що як тільки настає п’ятниця і я везу дітей зі школи, діти кричать: “У Romantik!” І ми змушені з дружиною збиратися і знову їхати до вас. Але зате є чим зайнятися дружині, тому що є гарна косметологія, є чим зайнятися мені – посмажити дітям шашличок, коли вони вийдуть із басейнів”. Ось так це відбувається.

Ми надаємо дуже гарний, широкий спектр послуг, у нас є практично все – це практично місто в місті, у міні-магазині можна придбати всі предмети першої необхідності, якщо людина щось забула вдома. У нас мінеральна вода прекрасна для оздоровлення шлунково-кишкового тракту. Майже всі джерела – pH10, що дуже корисно. Люди, які приїжджають на тиждень або два, а таких у нас із кожним роком усе більше й більше, кажуть, що вдома не можуть пити іншу воду, звикають до нашої.

Я вже не кажу про мікроклімат Яремчі, який свого часу полюбили і майбутній австро-угорський імператор, і президенти, і королі.

– Ви багато років захоплюєтеся історією – це потрібно вам для бізнесу?

– Мені ця тема була спочатку цікава швидше через якийсь прибуток, бо виходило випадково знайти якісь твори, і були люди, які хотіли в мене їх перекупити. Я тоді був молодий – і нічого дивного в тому, що мені хотілося заробити якісь додаткові пару копійок, правда? У всіх нас бували такі періоди в житті. А потім я познайомився з Валерієм Твердохлібом, і в мене все це захоплення змінило напрям. Тому що завдяки знайомству із цією людиною я дізнався більше про історію нашого краю. Я не історик і не так добре все це вивчав у школі та в університеті, не надавав цьому великого значення, як і більшість наших громадян.

Але всьому свій час, і в моєму житті настав переломний момент, коли я багато чого переосмислив. Захотілося подякувати Господу за те, що він так допомагає в усіх справах. Зараз зі своєї колекції я не продаю нічого, ні за які гроші. Моя мета – створити приватний музей сакрального мистецтва. А все те, що ми робимо за проектом “Врятуємо скарби разом” – аукціоном, фінансово, і в нас багато однодумців, – із кожним днем зростає. Цього року будемо святкувати 10 років проекту. Його суть – це відновлення сакральної колекції Івано-Франківського краєзнавчого музею, і каталог, над яким працював Валерій, якраз присвячений подяці Господу Богу.

Ми часто не розуміємо, як важливо те, що відбувається в дитинстві, під час спілкування з бабусями, дідусями, батьками. Це все відкладається на полиці знань, і коли я перетнувся з проектом, я згадав слова моєї бабці, яка була досить розумною жінкою і прожила 93 роки, усі війни, усі перехрестя європейської та східної культури, усе, що відбувалося в Західній Україні. Вона розповідала, як усе відбувалося в Станіславові: доти, доки не прийшла “комуна”, як вона називала той устрій, який зламав усе те, що було, – на одній вулиці жили євреї, вірмени, українці, поляки, люди різних національностей, і всі меншини.

На Станіславівщині на той час було понад 100 малих меншин і чотири основні. І всі чоловіки знімали капелюха перед жінками, усі віталися одне з одним, усі любили одне одного й ніхто не ворогував. Те, що потім сталося в Західній Україні і в Україні взагалі, знищило все святе, насамперед – культуру і любов одне до одного, повагу, віру у Всевишнього. І не має значення, у якого бога люди вірили.

На території колишнього Галицького князівства – понад 40 фундаментів знищених стародавніх церков
Тому це все з’явилося в дитинстві. Потім я почав аналізувати, спілкуватися з Валерієм, зустрічатися в музеї з відомими людьми, зокрема з президентом Віктором Ющенком, який як ніхто зробив великий внесок у фундаментальний пошук українських культурних цінностей. Я зрозумів, що тут непочатий край роботи. Минулого року ми зібрали в одному виставковому залі музею більше ніж 50 відреставрованих робіт, і серед них є роботи іконописця Модеста Сосенка – учня митрополита Андрія Шептицького.

Після кожного такого заходу на базі Romantik Spa мені хочеться сказати: ні, востаннє, я більше не буду цього робити. Тому що це колосальне навантаження, потрібно бути і в сім’ї, і тут, багато запрошених, яким потрібно приділити окрему увагу. І не хочеться нічого. Але проходить час, і сьогодні я точно знаю, що на наступний рік ми обов’язково проведемо захід. 25 грудня плануємо відсвяткувати 10-ту річницю у краєзнавчому музеї і знову зробимо аукціон копій “Врятуємо скарби разом”, щоб отримати хоча б невелику суму для художників, реставраторів, на фарби і продовження каталогу.

Валерій займається цим дуже захоплено, у нього немає інших інтересів, окрім реставрації, у нього і дружина – художник, тому є підтримка в сім’ї. І я сам у себе запитую: хіба можна не допомагати таким людям, які вже є, їх не треба шукати, вони вже роблять цю корисну справу для історії?

Галичину ж було максимально знищено, на території колишнього Галицького князівства – понад 40 фундаментів знищених стародавніх церков. За президента Леоніда Кучми була програма “Відновлення малих міст”. Кучма був одним із президентів, хто приділив багато уваги відбудові міста Галича. Це перехрестя європейської культури, і він був однією з найбільших європейських столиць. І це ж король Данило Галицький! І хіба можна до такої великої та високої культури бути байдужим? Я розповідаю про це всім друзям, і всі вони без винятку поступово долучаються до нашої програми, стають учасниками. Ми з Валерієм упевнені, що ця програма буде продовжуватися поколіннями, зупинки просто не може бути.

– Ви, я бачу, не відокремлюєте історичного проекту від свого готельного бізнесу?

– Мої гості – самодостатні, і більшість із них бере участь у цих проектах. У них очі горять. Є гості, які воюють за якусь конкретну ікону, і вони готові віддати будь-які гроші. А все чому? Оригінальна ікона зберігається в краєзнавчому музеї, а копію пише Валерій – який реставрував оригінал тією самою рукою. І енергетику цієї ікони перенесено в новий твір, він дихає історією, Валерій пише їх із любов’ю.

(До розмови приєднується Валерій Твердохліб).

– (В.Т.) Галичина – це шлях із варягів у греки та із Заходу на Схід, у нас тут поліфонія культур і різних напрямів. І люди, які сюди приїжджають, – вони теж із різних культур, вони це бачать і відчувають. Гуцульщина і весь цей регіон не збереглися б без культури. І збереження сакральних реліквій – усе йде на зростання, це присвячено майбутнім поколінням.

– (І.Г.) Основна мета – по краплі повертати ту культуру. І може, коли-небудь настане час, коли знову будуть по Галичині ходити гідні люди, будуть знімати капелюха перед жінками, не будуть звертати увагу на відмінності в релігії, національності чи кольорі шкіри. Ми сьогодні перебуваємо на шляху Європи на Схід. Коли ми були на перехресті, а зараз ми повинні показати Україну всім людям, які сюди приїжджають. Усі, кого я відправив у музей подивитися на виставку відреставрованих творів сакрального мистецтва, були серйозно вражені. Тому що нічого подібного вони ніде не бачили.

Мета – не просто відреставрувати якісь окремі ікони. У всього цього є дуже глибоке значення, тому що з’являються громадські ініціативи, і люди починають відновлювати спадщину в різних регіонах України, ми показуємо, як можна на прикладі невеликого проекту створити індустрію національного масштабу.

Цього року ми будемо презентувати ікону, яку було знято у фільмі “Тіні забутих предків” Сергія Параджанова, це ікона Космацького іконостасу Деісус, і ми вперше її покажемо наприкінці року на презентації. Так ми по частинах відновлюємо цю мозаїку.