Шокуючі подробиці: доведена до відчаю материнським катуванням дитина хотіла вчинити самогубство

Шокуючі подробиці: доведена до відчаю материнським катуванням дитина хотіла вчинити самогубство.

Ще навесні 2016-го в Ужгороді сталася шокуюча подія: мати-опікун побила прийомного дев’ятилітнього сина так, що він потрапив до реанімації. Тоді про це не говорив хіба лінивий. Центральні телеканали один за одним відзняли сюжети. Того ж року в липні Наталія К. відмовилася від хлопчика, а 13 червня 2017-го – і від його сестри. Нині у зв’язку з порушеними проти жінки трьома кримінальними провадженнями справа знову отримала резонанс.

Хлопчика били, морили голодом, катували розпеченою ложкою

Нагадаємо, що ж, власне, сталося. Сиріт Миколу Л. та ще чотирьох його сестричок (Анастасію, Тіну, Крістіну, Надію) 18 лютого 2016-го взяла під опіку ужгородська багатодітна сім’я. Вже через місяць знайома родини – Вікторія Коврова – помітила на Миколці синці. «Наталю, що це таке? – запитала в матері-опікуна. Та пояснила: «Коли мав бронхіт, не хотів викашлювати». Жінка порадила: «Так ти спробуй ласкою…». Однак у відповідь почула: «Не вчіть мене виховувати інтернатівських дітей!»…

Небайдужі городяни, котрі помітили, що в новій сім’ї кояться підозрілі речі, 15 квітня 2016-го звернулися до керівництва НВК, де вчилися прийомні діти. Першу підозру викликав той факт, що Миколка упродовж тривалого часу не відвідував школу без будь-яких довідок із поіліклініки – замість них Наталя передавала туди свої записки. Хлопчик мав рекомендацію від психолога про особливу увагу з боку вчителів, оскільки вважався педагогічно занедбаним. У зв’язку з цим ужгородці написали в навчальний заклад та службу у справах дітей лист-прохання про перевірку умов, у яких живуть прийомні діти.

Хоча малі часто мали сліди побоїв, перевірки соціальних служб та школи не виявили порушень, про що й були складені відповідні акти. Більше того, директор видала наказ, яким зобов’язала педагогів та батьків із класів учнів цієї родини не втручатися в справи сім’ї. Натомість сусіди розповідають, що в цей період неодноразово бачили, як рідні діти Наталі граються у дворі, а всиновлені в цей час покарані. Вони також значно частіше стояли в кутку, а 9-річний хлопчик мав найбільше проблем із опікунами. Свідки заявляють: мати неодноразово говорила про те, що «зламає» хлопчика.

…Торік 9 травня після півночі в клінічний центр нейрохірургії та неврології Ужгорода Наталя К. привезла Миколку в дуже важкому стані. Жінка пробувала домовитися з лікарем про прийом за межами закладу, проте медик категорично відмовився. Дитину оглянули та виявили на тілі сліди серйозних побоїв, опіків, а також інтоксикацію організму. Прийомна мама пояснила, що хлопчик упав у ванній. Звісно, медики в цю історію не повірили та забрали малого в реанімацію. Вже там Миколка про все, що з ним сталося, розповів дорослим. «У мене рідна мама померла, а я був у інтернаті, – сказав. – Мене інші батьки взяли й побили». Він деталізував, що били його ременем із залізною пряжкою та пластмасовою вішалкою, морили голодом, прив’язували скотчем, катували розпеченою ложкою…

До 13 травня хлопчик пробув у центрі нейрохірургії та нев­рології, потім його перевели в Ужгородську міську лікарню, затим – у Мукачівську обласну. Дитина мала черепно-мозкову травму, їй зробили операцію з пересадки шкіри, оскільки деякі рани виявилися такими глибокими, що вже не могли загоїтися самостійно.

Загалом маленький пацієнт перебував на лікуванні до липня. Медики кажуть, що він не міг навіть сидіти, на тілі не було живого місця. Натомість Наталя К. запевняє, що діти, від яких вона відмовилася, – неадекватні та істеричні. Навіть переконувала, що хлопчик сам собі завдавав тілесні ушкодження.

Коли Миколка повернувся в інтернат, то не міг наїстися

Ми вирішили поспілкуватися з хлопчиком і поїхали до нього в гості в Перечинську школу-інтернат І – ІІ ступенів Закарпатської облради.

– Миколки немає, – радо зустрів нас директор цього навчального закладу Василь Коба. – Він разом із іншими вихованцями тепер відпочиває в оздоровчому таборі в селі Сойми на Міжгірщині. Діти приїдуть 29 серпня, тоді зможете поговорити з ним.

– Який він хлопчик: чемний чи розбишака? – запитую.

– Як і всі діти: живчик. Дуже любить спілкуватися. Самостійний. Добрий. Коли до нас повернувся, то сказав, що тут йому найкраще. Миколка не міг наїстися. Все примовляв: «Як смачно! Я тут можу їсти, скільки хочу!»

Далі поспілкувалися з юристом Перечинської школи-інтернату Оксаною Хайнус. Питаю про рідних Миколки. «Його мама-одиначка довго хворіла й померла в лікарні у 2014-му. Того ж року 3 вересня діти (у хлопчика є четверо менших сестер) прийшли в Перечинську школу-інтернат. Перед тим вони жили у притулку в Батьові. 18 лютого 2016 року дітвора потрапила в прийомну сім’ю», – каже пані Оксана.

Те, що сталося з Миколкою там, шокувало керівництво школи-інтернату. До них вихованець повернувся 6 березня 2017-го – після того, як у Сваляві пройшов соціально-психологічну реабілітацію. «Новини» мають навіть висновки його психолого-педагогічної характеристики. Ось уривки з неї: «Перебуваючи в Закарпатському центрі соціально-психологічної реабілітації дітей, Микола проявив себе як активний, імпульсивний та інколи агресивний хлопець. Після курсу реабілітації в Миколи покращився емоційний стан та значно підвищився рівень інтелектуального й фізичного розвитку. Інтерес до навчання зріс. Значно збагатився словниковий запас. Більш довільними стали пізнавальні психічні процеси, особливо сприйняття, уява, пам’ять та мислення (наочно-образне)… Вихованець проявив позитивні риси свого характеру: життєрадісність, комунікабельність та витривалість. Активно спілкується з однолітками та старшими дітьми. Полюбляє роботу за комп’ютером та складання пазлів. Бере активну участь у різних спортивних заняттях. У разі виникнення напруженої ситуації проявляє вербальну та фізичну агресію. Дитина є достатньо самостійною. Самооцінка адекватна…»

Завуч школи Оксана Стегней розповідає, що хлопчик дуже понівечений: «Там на спині страшні шрами. Дуже страшні. А личко яке! Мати-опікун, як він скаржився нам, напікала ложку над газом і прикладала йому до обличчя. Нам повернули скалічену дитину. Хлопчик забув навіть читати. Не знаю, як дитина взагалі винесла ті тортури. Адже він – цілком нормальний. Гіперактивний – так. Але це не привід бити. Не знаю, чи має та жінка серце в грудях…»

Матір-опікуна підозрюють у трьох кримінальних злочинах

17 липня цього року співробітники спецвідділу слідчого управління поліції повідомили ужгородці Наталі К. про підозру у вчиненні аж трьох кримінальних злочинів: нанесенні ушкоджень різного ступеня важкості та катуванні. Спершу правоохоронці розпочали розслідування за фактом злісного невиконання обов’язків із догляду за дитиною, проте в ході слідства з’ясувалося, що 37-річна жінка била взятого під опіку хлопчика, знущалася з нього та навіть катувала. Обвинувальна сторона звернулася до суду з клопотанням про обрання щодо неї міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Ця справа, може, й не набула б такого резонансу, якби не мій колега-журналіст Іван Ладжун. «Коли дізнався про факт катування над малим, то відразу поїхав у Мукачівську обласну дитячу лікарню. Мав можливість поспілкуватися з Миколкою. Дитина розповідає набагато більше про знущання з боку опікунші, ніж це є у справі. Наприклад, як хотів, доведений до відчаю, вистрибнути з вікна дев’ятого поверху. Що горе-мати завжди зривалася на ньому. Рідних дітей ніколи не карала. А він годинами міг стояти на колінах у кутку, його замикали на кілька діб у холодному й неосвітленому підвальному приміщенні, позбавляла сну та їжі. Микола молодець, що не побоявся вголос заявити про все це, – каже І. Ладжун. – Тоді, в лікарні, коли ми розмовляли, він перебував у дуже важкому пригніченому стані, замкнувся в собі. Але психолого-психіатрична експертиза визнала його абсолютно нормальним. Не таким, як заявляє мати-опікун, мовляв, неадекватний та істеричний. У мене питання до неї, на яке я навряд чи отримаю відповідь: «Якщо дітвак ненормальний, неадекватний та істеричний, то навіщо було брати над ним і його сестрами опіку?» Адже Наталя відмовилася згодом і від його сестри, мовляв, теж неадекватна та істерична. Ти ж брала з інтернату дітей нормальних, а повернула – істеричних».

Цю думку поділяє і керівництво Перечинської школи-інтернату. «Коли це сталося з нашим колишнім вихованцем, до нас приїжджали чи не всі українські телеканали, – каже Василь Коба. – Звісно, я тоді не міг коментувати, бо мене відсторонили з посади – звинуватили в тому, що я продав вихованця в Америку. Але серце боліло за Миколку. Навідали нас і закарпатські мас-медійники. Серед них і Іван Ладжун, який пообіцяв мені, що не залишить хлопця в біді й винні будуть покарані.

Що кажуть ті, хто мав би контролювати прийомні сім’ї?

Видання попросило прокоментувати цю ситуацію Світлану Якімеліну, начальника Служби у справах дітей Закарпатської ОДА. Вона каже:

– Факт побиття хлопчика матір’ю-опікуном мав місце. За ним порушена кримінальна справа. Але зрозумійте, що всі влаштування дітей-сиріт, підбирання кандидатури, встановлення опіки здійснює не наша служба, а відповідна місцева структура, в цьому випадку – Служба у справах дітей Ужгородської міськради.

Відтак органи опіки та піклування розглядають заяви батьків, котрі хочуть бути опікунами, затим – умови проживання сім’ї (До речі, за словами І. Ладжуна, родина К. мешкала у двокімнатній квартирі. – Ред.). Коли ми давали характеристику «чи достатньо цих квадратних метрів на таку велику сім’ю», то, звісно, написали: недостатньо того житла для влаштування ще п’ятьох дітей. Крім того, ми написали листи на всі райони, де просимо ще раз звернути увагу на умови проживання прийомних родин та тих, які хочуть стати опікунами. При цьому враховуйте кількість рідних дітей та їхній вік. Ну, а коли це сталося, я особисто поїхала в лікарню до хлопчика, затим навідалася й до помешкання Наталі К. Зробила зауваження, що площа не дозволяє утримувати стількох дітей. До слова, ця жінка пройшла навчання в Закарпатському центрі соціальних служб та отримала рекомендацію, що не має схильності до жорстокості й насильства. Повірте, що я не виправдовую її. Адже неодноразово ми писали й пишемо листи в Ужгородський міськвиконком, мовляв, перегляньте доцільність перебування інших трьох дітей під опікою в цих батьків.

Звісно, навідалися ми й до начальника служби у справах дітей Ужгородської міськради Марії Арокгаті – з аналогічним проханням прокоментувати цю справу. І ось який у нас вийшов діалог:

– Опіка над сиротами була дотримана згідно з чинним законодавством, – запевнила пані Марія. – Ця жінка пройшла навчання, має рекомендації від обласного центру соціальних служб. Власне, чому п’ятеро дітей, а не, скажімо, одне-двоє? Бо підтримуємо родинні стосунки й не хотіли розривати братів і сестер.

– Чому не вилучаєте малих? Адже прийомна мама жорстоко побила хлопчика й знущалася над його сестрою.

– А звідки я можу знати, чи вона побила хлопчика?! Доведена її вина? Наразі – ні! Може, хлопчик сам побився. Наразі йде процесуальне слідство. Лише суд може визнати її вину. А дитина багато чого здатна наговорити. Це вік такий. Не забувайте, що це – особливі діти. Це – ромські діти. До речі, слідство триває вже півтора року. Дітей не вилучаємо, бо нема підстав на це.

– А як щодо заяв Наталі К., мовляв, вона зламає дитину?

– Які заяви? Вибачте, я не можу коментувати це. Такого не було. Характеристики зі школи відмінні. Діти доглянуті. Почали читати й писати. Одна з дівчаток краща в математиці, друга – прекрасно читає, пише твори, третя ліпить із пластеліну.

– А яким чином ви контро­люєте опікунів? У телефонному режимі? І як навідуєтеся до них: із попередженням чи без?

– Згідно з чинним законодавством, після призначення опіки ми навідуємося до прийомних родин через три місяці. Раз у рік пишеться звіт, і діяльність батьків-опікунів розглядається на комісії щодо виконання опікунських обов’язків. Стосовно спілкування, то воно – живе. Хоча розмовляємо й у телефонному режимі. Але якщо є якісь проблеми, то навчальні заклади нас повідомляють. У неї ( Наталі К. – Ред.) ми були двічі без попередження. Один раз їх навіть удома не було. Жінка відвела дітей до стоматолога. Ми перевірили цю інформацію – так і було: малі виявилися в лікаря….

P.S. Наталя К. катувала прийомного сина, маючи рідних п’ятьох дітей. Доки тривало слідство, жінка встигла народити ще одне маля. Нині Миколка дуже боїться знову потрапити в сім’ю. У нього в душі живе страх, що над ним знову будуть знущатися.

Далі буде…