Як любити легко і без прив’язаності

Без легкості не буває любові. Багато людей вважають відсутність прихильності незалученістю, а легкість – відстороненістю, і це цілком зрозуміло. Але відбувається це через нерозуміння істинної природи любові, і тому що любов – це перш за все турбота.

Любов передбачає захопленість – але не чіпкість і липкість. Вона передбачає турботу та уміння відпускати, якщо це треба.

Так, цілком можливо любити «занадто сильно», і це небезпечно. Небезпечно для того, кого ви любите.

Часом діти роблять цю помилку з маленькими тваринами. Вони настільки сильно «люблять» їх, що стискаючи або обіймаючи їх, випадково тиснуть або душать їх.

Не дуже приємний прояв любові і її фінал, чи не так? Зате це наочно показує цілком реальну небезпеку переродження любові в щось небезпечне, щось, що переростає межі тепла і турботи. Любові, люблячої занадто сильно. Обіймів, що стискають занадто міцно.

Звичайно, нам хотілося б вірити в те, що ця жахлива помилка характерна лише для дітей, але це зовсім не так. Дорослі роблять ту саму помилку, навіть якщо не фізично, а емоційно.

До того ж це небезпечно не тільки для наших партнерів, але і для нас самих.

Коли ми занадто прив’язуємося до когось (неважливо, до тварини або людини) то замість того, щоб розуміти, що це справжня, жива істота, у якого є свої межі сил і можливостей, і чиє життя має свій термін та обмежене, ми вирушаємо по прямій доріжці до розбитого серця.

Ми вважаємо, що любити – означає втрачати тих, кого ми любимо, але це зовсім не так.

Життя – це, в тому числі, і втрати, але любов – це легкість і світло. Любов – це неймовірна свобода.

Ми можемо любити всім серцем, не чіпляючись при цьому за кохану людину, немов пітон. Чи можемо злегка відсторонитися, розтиснувши свої кільця і ​​давши йому можливість вдихнути на повні груди.

Любити – значить розуміти, як влаштоване життя.

Наше власне. Життя інших. І взагалі.

Всі ми в глибині душі усвідомлюємо дві прості істини:

Рано чи пізно ми втратимо всіх, кого ми любимо. Але саме крихкість і нестабільність життя робить відносини з кожною людиною, яку ми цінуємо, ще більш цінними. Більше, а не менше.

Занадто часто ми зосереджуємо всю нашу увагу на другий частині, заперечуючи реальність першої. Ми наповнюємо своє життя тривожністю і страхами, боячись «втратити» свого партнера, або що він нас «кине». І тим самим ми не даємо собі бути щасливими в повній мірі.

Різниця між здоровою любов’ю і нездорової прихильністю в одному: чи можете ви зробити кілька кроків назад, давши коханій людині більше простору, більше свого часу, і більше турботи?

Якщо ви чесні з собою, ви вже знаєте, який на це питання правильну відповідь.

Мертва хватка або турбота?

Якщо ми любимо по-справжньому, ми обіймаємо улюблену людина м’яко і з турботою, але не чіпкою хваткою, з якої він не може вирватися.

В буддизмі є один термін, «упадана», який можна перекласти, як «утримання» або «підняття» – в значенні підняття якогось об’єкта і утримання його. Упадана – це те, що відбувається, коли ми зустрічаємо щось або когось, і хочемо утримати його біля себе за будь-яку ціну. Тим самим ми заганяємо себе в страждання – якщо ми не отримуємо бажаного, ми страждаємо. Якщо ж його отримуємо, рано чи пізно він змінюється або зникає  і ми страждаємо.

Ми хочемо захистити себе і об’єкт наших бажань від всього і вся, всіх загроз – і фізичних, і психологічних, і тому чіпляємося за нього мертвою хваткою. Але чим міцніше наша хватка, тим сильніше ми сподіваємося на неможливе на те, що нам все-таки якимось дивом виявиться підвладна чуже життя. І рано чи пізно всьому живому потрібно перепочити зробити глибокий вдих  змінитися.

Відпустити, звільнити, «поставити на місце» – повна протилежність упадани. Це не відсутність залученості, навпаки, ви можете любити з повною присутністю і залученістю, зберігаючи при цьому легкість. Прагнучи до легкості, ми зовсім не намагаємося відмовитися від того, що робить любов любов’ю.

Ми лише робимо любов краще і міцніше, коли усвідомлюємо, що «любити» – значить «давати жити».

Як це виглядає?

Ми вже знаємо, як зробити нашу любов легкою.

Уявіть, що ви милуєтеся заходом. Ви насолоджуєтеся його красою, і відчуваєте, як він, немов хвиля, накриває вас з головою, але при цьому нас не гризе бажання навіки, немов муха в бурштині, застигнути в цьому часі і місці, аби милуватися ним вічно.

Ми дивимося на те, як сонце повільно ховається за горизонтом, і не бачимо в цьому нічого поганого, адже знаємо, що в майбутньому нас чекають нові світанки і заходи… нове життя.

Уявіть на секундочку, як хороші батьки виховують дітей – з повною і безумовною турботою і прихильністю до них, а й з розумінням того факту, що вони – люди, хоч і маленькі, і що рано чи пізно у них будуть свої, окремі від батьків життя.

Лише ті батьки, чиє серце розбите якоюсь трагедією, бажають, щоб їх діти надовго залишилися нетямущими малюками, або звалюють на дітей всі свої емоційні потреби. Любити своїх дітей – значить знайти в собі сили в потрібний момент відпустити їх в нескінченну всесвіт.

Те ж саме і з нашими партнерами. Любити їх – значить розуміти, що вони теж живі. Значить давати їм дихати.

Любити їх – любити насправді – значить цінувати їх кожен день, цінувати по-справжньому. Значить обдаровувати їх нашою турботою, співчуттям і увагою. Значить намагатися зрозуміти їх точку зору, розділяти з ними їхні проблеми, святкувати їх перемоги і підтримувати їх прагнення.

Значить уважно слухати, ніжно торкатися, і ставитися до історії їхнього життя з тією ж добротою і співчуттям, як і до власної. Значить піклуватися, не душачи в занадто тісних обіймах, і не чіпляючись, немов липучка від мух.

Любити – значить давати улюбленим повну свободу і можливість робити зі своїм життям те, що їм хочеться. Значить прийняти той факт, що всі, кого ми любимо, та й ми самі якось зникнемо – через смерть, або будь-яких інших обставин. Значить визнати їх людьми зі своїми мріями, сподіваннями і устремліннями, і зрозуміти, що вони не відповідальні за наші емоції або емоційне благополуччя.

Значить справлятися зі своїми емоціями і проблемами самостійно, не перекладаючи цей вантаж на чужі плечі (але і не відмовляючись від допомоги, якщо її запропонують). Значить дозволяти їм робити помилки, бути недосконалими, і давати їм місце для того, щоб жити своїм власним, окремим від вас життям.

Любити і жити в повну силу – значить не битися день у день з неминучістю втрат улюблених людей. Значить цінувати кожен день, коли вони поруч, так, наче він – все, що у вас є тут і зараз (і це дійсно так!), І проживати його в повну силу, а не витрачати сили і час на безглузді спроби утримати їх поруч у що б то не стало.