Про важку роботу вчителів

Вчителя соромлять з кожного боку: «Це ж діти! Не все вимірюється грішми». Звичайно, що не все. Але всі навколо чомусь все рахують і переводять на гроші. Отож як: учителю соромно брати гроші за освітні послуги? Чи ні?

На нього можна все звалити і його можна за все покарати.

Цікаво, що нашого вчителя завжди можна попросити попрацювати безкоштовно:

– провести зайвий урок або додаткове заняття;
– позайматися з дитиною після хвороби;
– прийти в неділю на олімпіаду на 5-6 годин;
– відвезти дітей на екскурсію після уроків або поїхати з ними в туристичний табір на кілька днів;
– приймати перездачі в учнів після уроків, переписувати з ними контрольну роботу;
– займатися ремонтом шкільного кабінету, взагалі не зважаючи на жертвування особистого часу.

Спробуємо уявити аналогічну ситуацію з іншими професіями.

Отже, звернемося з проханням про безкоштовну роботу до представників інших професій:

До таксиста: Будь ласка, підвезіть мене безкоштовно, лише дві зупинки. Ну будь ласка! Це недалеко!

До слюсаря: Поставте мені, будь ласка, інший кран на кухні. Нехай не дуже новий, але щоб безкоштовно. Один кран – це ж така дрібниця!

До продавця: Будь ласка, дайте мені 200 г цукерок. Безкоштовно! Адже це лише 200 г. Це ж не багато!

До аптекаря: Будь ласка, дайте мені таблетки від головного болю. Лише одну упаковку, але безкоштовно. У мене дуже сильно голова болить.

До майстра з ремонту: Побіліть мені, будь ласка, стелю на кухні безкоштовно. Мені тільки на кухні. Ну що вам важко чи що – одну лише кухню?!

До працівника житлово-комунальної служби: Не виписуйте мені, будь ласка, квитанцію за цей місяць. Дозвольте мені не платити квартплату за один місяць. Тільки за один – я дуже вас прошу.

До працівника бензозаправної станції: Мені, будьте ласкаві, п’ять літрів бензину. Тільки п’ять, але безкоштовно. Тільки п’ять літрів. Ну що, вам шкода, чи що?

До лікаря-стоматолога: Мені, будьте ласкаві, поставте маленьку пломбочку. Безкоштовно – це ж така дрібниця.

До телефоніста на переговорному пункті: З’єднайте мене, будь ласка, з Парижем. Я буду говорити три хвилини. Але, безкоштовно! На три хвилини, прошу вас!

До туроператора туристичної фірми: Будьте ласкаві, мені найпростішу звичайну поїздку, можна найкоротшу і не треба за кордон. Але, умова – тільки безкоштовно.

Вчителю, до речі, ніхто і «будь ласка, дякую» не каже. Просто всі вимагають або, в кращому випадку, просять, а іноді соромлять, волаючи до совісті…

Звідки ж взятися вчителям? Тим паче які готові, висолопивши язика, бавити дорослого бовдура і його істеричну матусю? Вони втікають зі школи! У будь-якій країні, крім нашої, вважається неприпустимим зателефонувати вчителю пізно ввечері з приводу домашнього завдання, тому що дитинка не записала його.

Голова вчителя повинна бути забита лише новими методиками і можливістю їх застосування, глибоким аналізом, як і чого навчити дитину, щоб вона була успішною. Але ця людина аж ніяк не повинна, до інтелекту і розумової праці якої висуваються такі високі вимоги, вона не мусить йти на поступки зі своєю совістю, виставляючи оцінку синочку чиновника чи доньці депутата…

Звідки ж ви візьмете вчителя, який тяжко працює, як афроамериканець на галерах, якщо ви не дозволяєте своїм дітям підмести і помити в кабінеті підлогу, зробити ремонт влітку в школі? А якщо ще вчитель стурбований думками, де б перезичити, щоб потім ще раз віддати, щоб не протягнути ноги…

Ви не вберегли покоління гарних вчителів, люди. Вам його подарував час, як компенсацію за помилки соціалістичного минулого, одне з того цінного, що ви могли мати задарма.

Ви винищили цей подарунок до ноги – скаргами, наклепами, образами, невдоволенням, мовчанням, байдужістю, ненавистю до тих, хто з останніх сил, за жебрацьку зарплату, маючи величезні обов’язки і не маючи жодних прав, намагався вчити ваших дітей. А тепер це покоління, виховане в дусі альтруїзму, гуманізму і повної самопожертви, безповоротно вимерло. Залишилися лише залишки. Нові вчителі вже не будуть такими – вони ростуть в іншій епосі, де панує закон, що людина людині вовк, що без грошей немає роботи, якщо не ти – то тебе. І, як діти своєї епохи, вони не зможуть поводитися як ті, що губляться у присмерках століття, ті, яких ви добиваєте.

Ви мовчали, коли вчителі жили на жебрацьку зарплату. Ви доносили, коли вчитель, який дійшов до нервового зриву, лаяв учня за те, що він прогулює уроки і не виконує домашнє завдання. Ви не звертали уваги, що люди, які вчать ваших дітей, живуть без соціальних пільг, без привілеїв, без гідної поваги до своєї праці?

Ви зрадили вчителів, люди. Куди йдуть вчителі? Подалі від вас, повірте. Вмираючи в злиднях, від інфарктів, інсультів і онкології, забуті своїми учнями…