«Але я ж відвідую храм…»Виправдовуючи себе, кажуть люди, які заходять до церкви час від часу – освятити паски, запастися водохресною водою

Кожен раз, коли ти в неділю або в святковий день не йдеш до церкви, ти приймаєш дуже важливе, може бути, найголовніше у своєму житті рішення. Воно стосується не тільки твого сьогоднішнього життя, але і до вічного.

Ти – хрещена людина. Слава Богу. Але якщо хрещена, це не означає, що місце в раю тобі забезпечено. Такий погляд – не православний, єретичний. Адже важливо ще, як живеш, ходиш в храм, які думки тебе відводять від Церкви… Але ж відводять саме думки.

Це тільки здається, що це твої думки, адже вони в твоїй голові. Але це не так. Ми говоримо: «Мені спало на думку». Саме так – думка прийшла! Тільки ось – звідки? Є думки від Бога і є думки від лукавого. І ті, і інші приходять в нашу голову, а ми говоримо: «Я подумав».

«Але я ж відвідую храм…»

Так часто, виправдовуючи себе, кажуть люди, які заходять до церкви час від часу – освятити паски, запастися водохресною водою. Постояти на хрестинах. Проводити нeбiжчика. Може бути, іноді поставити свічку, в якихось особливих випадках. І вони щиро вважають, що до церкви ходять.

Але сама Церква так не вважає. Господь дав нам заповідь:

Шість днів працюй, роби всi справи твої, а день сьомий присвячуй Богу.

А чи знаєш ти, що існує правило святих отців, за яким людина, яка три неділі поспіль не була на богослужінні в храмі, може бути відлучена від Церкви? Адже вона сама себе від Церкви відлучає. Це зрозуміло. Якщо у тебе по неділях завжди є якісь справи крім храму, це означає, що головна мета твого життя ще не в Церкві, а десь в світі з його цілями і цінностями.

Все живе росте поступово і постійно. І у нас не іноді, а постійно живе душа. Вона потребує постійного харчуванні та очищення. Харчується вона благодаттю Святого Духа, яка нам подається насамперед в православному храмі. Тоді ми живемо духовно, ростемо. На роботу ми йдемо, не замислюючись: йти? не йти? Як робочий день – так встаємо по будильнику, поспішаємо до часу.

Якби ми заходили туди кілька разів на рік, хіба могли б ми сказати, що ходимо на роботу? І що б ми заробили? Але ж це все – в основному для тiла. Але людина – це, перш за все, його душа. Або, якщо б школярі лише час від часу заходили в школу, чого б вони навчилися? Церква – це і праця, і вчення. І, як всяка праця, як будь-яке вчення, тут потрібні і час, і старанність, і завзятість. Тоді буде толк.