Кілька років тому я працювала в маленькій піцерії, де дуже частими гостями були молоді батьки з дітьми.
Заклад був досить маленьким, і в будні дні тут працювала тільки я, а у вихідні мені допомагала інша офіціантка.
Так в один прекрасний день, коли працювала тільки я, в ресторані була всього одна сім’я. Вони дозволяли їх синові бігати по залу (я зазвичай прошу їх, щоб їх дитина залишалася з ними, так як ми носимо гарячу піцу і всяке може трапитися).
Я тільки що обслужила їх, вони хотіли ще десерт і чек … і я відходжу від столу, коли розумію, що забула поставити їм ще одне питання. Тому я обернулася.
І в цей момент прямо під руку мені підлітає їх дитина, і я б’ю її по обличчю!
Мабуть, він біг за мною і просто врізався в мене. Я була шокована, і малюк хапається за щоку і, рuдаючи, біжить до мами і кладе голову їй на коліна і плаче, як ніби я тільки що вбuла його цуценя.
Я точно знала, що мене звільнять, вони будуть кричати і кричати, і мені доведеться вибачитися тисячу разів і знайти нову роботу.
Але тоді відбувається найдивніше. Мама дивиться мені прямо в очі і каже синові:
«Я ж сказала тобі не бігати по ресторану, милий, перестань плакати і вибачся перед гарною офіціанткою за те, що ти хyліганив! Я впевнена, що твоя щока так сильно не болuть».
Зайве говорити, що я була вдячна і втратила дар мови, і я ніколи не забуду той день, коли я вдарuла когось, і вони не крuчали на мене за це, а навпаки, вибачилися.
Шукайте деталі в групі Facebook