На Прикарпатті є нікому невідоме село із вражаючим палацом-красенем (фоторепортаж)

Приозерне знайти не так просто. Мало того, що воно зовсім маленьке – 460 мешканців, та ще й дорога до нього така заплутана, що без топографічної мапи не розберешся. Спробую пояснити: з Рогатина їдемо у бік Ходорова (Стрию). За селом буде поворот праворуч (вказівник чи то на Помонята, чи то на Долиняни). За залізничним переїздом (біля станції Помонята) дорога повертає праворуч, пізніше – ліворуч. Через пару кілометрів буде поворот праворуч на Приозерне (прямо дорога йде на Беньківці і Підкамінь). Незабаром – ще один залізничний переїзд – і ви – в Приозерному. Палац буде праворуч від дороги, захований у гущі старих лип.

До закріплення на теренах Галичини совєцької влади після Другої світової війни село мало назву Псари. Відомо, що панський маєток, що належав Юзефу Яблоновському, існував тут вже у XVIII столітті. Вже пізніше, у наступному столітті маєток переходить родині Реїв – однієї з гілок роду Потоцьких.

Найстарішими з будівель парково-палацового ансамблю є зерносховище і стайні (XVIII ст.).

Пізніше, у 1822 році збудовано в’їздну браму з флігелем і вежею.

У 1970 році вежу замурували, бо планували встановити перед брамою пам’ятник Ульянову-Бланку на честь його 100-річчя. Та не судилося, слава Богу. Та частину родового гербу над брамою все ж таки було втрачено.

Башта також ось-ось рухне…

Палац збудували значно пізніше – наприкінці ХІХ століття. Цей необароково-ренесансний палац спроектував відомий львівський архітектор Юліан Захаревич на замовлення тодішніх власників – родини Реїв.

З усіх боків палац виглядає оригінальним і неповторним. А декоративні вежі тільки підсилюють естетичне задоволення цим архітектурним дивом.

Не дуже вдале фото південного фасаду (заважало сонце). Проте деталі роздивитися можна. Тим більш, що герб і ліпнина на цьому фасаді збереглися найкраще.

З приходом радянської влади в палаці влаштували колгоспний свинарник, а пізніше – психіатричну лікарню. У 1955 році будівлю передали Рогатинському зооветеринарному комплексу, а вже в роки Незалежності безкоштовно віддали православному жіночому монастирю. А у 2004-му заповзятливий батюшка продав садибу з палацом приватному господарю.

Андрій Бондаренко