Читати тим, хто нищить подружні зв’язки: Чому ти не повинна бути коханкою мого тата

Хочу почати з того, що ні на кого не тримаю образи, всім від серця пробачив і сподіваюся, що ті люди також мені пробачили або пробачать усе, в чому я перед ними винен або в чому помилився.

Я пишу це свідчення тільки для того, щоб застерегти чоловіків та жінок, які нищать подружні зв’язки, від фатальної помилки. Я переконаний, що якби тодішня коханка мого тата не вступила з ним у зв’язок, життя нашої сім’ї було би цілком інакшим. За матеріалами:CREDO

Пам’ятаю, що в дитинстві тато був для мене всім. Я завжди чекав, коли він повернеться з роботи, аби кинутися йому на шию, і байдуже як, але провести з ним трохи часу. Зазвичай це закінчувалося тим, що я дивився по телевізору фільм і кожні 10 хвилин будив тата, який засинав обік мене від утоми. Цілий тиждень він працював зранку до пізнього вечора, що викликало в мені ще більшу тугу, і я тим більше цінував час, проведений саме з ним. Брав із нього приклад так часто, як лиш міг. Зокрема, якщо він їв обід просто з каструлі, то я теж хотів так само; коли він працював за комп’ютером, я стояв поза спиною і придивлявся до його рухів. Дослівно все я хотів робити, як тато. Ну, може, за винятком навчання і порядків у кімнаті…

Вочевидь, тато застосовував певну систему кар і нагород, якої я вже сьогодні точно не пам’ятаю. Знаю тільки, що до мене ставилися набагато краще, ніж до сестри. Я можу з чистою совістю сказати, що моє дитинство було дуже спокійне… аж доти, коли все розсипалося.

Приблизно в 9-річному віці я дізнався, що татова колега, з якою ми часто їздимо у відпустку, то не тільки колега, але — як він сказав — людина, в яку він закоханий. Моя сестра знала про це ще раніше, і одного разу не витримала, страшенно на тата розізлилася. Я був або замалий, або надміру задивлений у батька, аби сказати йому: «Викинь це з голови. Дружина — то не пристрій, який можна покинути або обміняти».

Сталося так, що після його короткого пояснення я сказав, що все розумію. Насправді ж я поняття не мав, що діється з нашою сім’єю. Я став речником зла проти ображеної матері й сестри.

Почалося істинне пeкло. Буденністю стали в нас гучні сварки батьків, про які ми з сестрою прагнули якомога швидше забути. Мама знала, що в тата є коханка, і не могла з цим змиритися. Спокійна дійсність і наше дитинство почали валитися… Ми з сестрою ховалися в кімнаті й чекали, аж батьки перестануть скандалити. Зазвичай усе закінчувалося так, що тато вривався до нашої кімнати і казав до мами: «Йди-но, поглянь, як через тебе дітям стрaшно!» Так ніби то мама прагнула знuщити нашу сім’ю!

Зрештою мама не витримала і сказала йому забиратися. Спакувала батькові валізи і звеліла йому переїхати до його батьків. Я не збирався цього дозволити. Мама хотіла, аби тато, який для мене був авторитетом і взірцем, пішов із дому. Я надалі не розумів кривди, яку він заподіяв мамі, а сестра з мамою не розуміли, який то був бiль для мене, коли я відчував, що втрачаю найближчу людину. Люди часто запитують: ну й де той Бог, коли Його найбільше треба? Відповідь проста: повсюди, а в таких ситуаціях — особливо близько до тебе. На жаль, якщо ти не хочеш Його знати і не поважаєш Його заповідей, то Бог змушений ушанувати твою вільну волю. Єдине, що Він може зробити, це терпеливо чекати, аж доки ти покличеш Його на допомогу.

Ще до цих подій наша сім’я здавалася віруючою. Ми всі ходили по неділях до храму та брали участь у Святій Месі. Тато був першим, хто перестав ходити на недільні Меси. Пояснював це надміром праці, але цілком можливо, що прагнув приховати факт зустрічей зі своєю коханкою. Наступною була моя сестра. Я, своєю чергою, вже раніше посприяв зламанню віри моєї мами, виходячи заплаканий з конфесіоналу перед своїм Першим Причастям. Мої слова розсердили отця-настоятеля, який під час сповіді почав так на мене кричати, що весь клас почув. Відійшовши від конфесіоналу, я заявив мамі, що «більше ніколи тути не повернуся». Пізніше, як батьки розлучилися, також і ми з мамою перестали ходити до храму.

На підготовленому таким чином ґрунті трaгедії, брехні, зрaди, брaку Бога в сімейних стосунках я почав будувати інакше життя, на неправильних авторитетах. Це принесло свої плоди у зневазі до мами, сестри, у лінощах, надмірному егоїзмі в стосунках з іншими людьми, матюкaми через слово, і зрештою в нешлюбні стосунки.

Тут можна би запитати: що може сказати хтось із батьків, який скоїв зраду, своїй дитині про неспівжиття до шлюбу? Ну, власне, нічого — або те, що я інколи чув: «Тільки пам’ятай про бeзпеку».

Кожний мій зв’язок із жінкою закінчувався поразкою. Кожний — окрім того, в якому я перебуваю зараз. Коли я відкрив, що всі мої нещастя випливають із браку довіри Ісусові та недотримання заповідей Божих, моє життя змінилося. На сьогодні я щасливий чоловік коханої дружини, і постановив, що не будуватиму подружнього зв’язку ані якихось інших стосунків без Господа Бога у моєму житті. Просто неможливо щось добре збудувати без Ісуса. Подружжя — це стосунки чоловіка з жінкою та їх обох із Господом Богом. Для цього подружжя присягається у «любові, вірності, подружній пошані, та що не покину тебе до смeрті», бо це спільне рішення взятися за тяжку працю, що провадить до щастя.

Мама була зраджена, принижена, її почуття були розтоптані, її довіра зруйнована… Вона мусила будувати життя без чоловіка, з почуттям кривди й гіркоти. Ми з сестрою були позбавлені батька — людини, яка для мене була найбільшим авторитетом, а зрадила нас усіх, даючи найгірший з усіх можливих приклад до наслідування… Я дуже люблю своїх батьків і прагну, аби вони знову були разом.

Перeлюб — це гріх, який нищить взаємні зв’язки цілої сім’ї та приносить безліч страждань. Чи можна збудувати щастя, руйнуючи життя кількох людей? На жаль, про це коханка мого тата не подумала…

Навіть сьогодні, через багато років, коли я сам уже став відповідальним чоловіком, я відчуваю болісні наслідки розвалу нашої першої родини. Я знаю, що на мене чекає тяжкa праця, щоб позбутися всіляких поганих звичок і схильностей; якби мій тато порвав із коханкою та повернувся до мами, мені було би значно легше. Зрештою, те, що чоловік і жінка вносять у своє подружжя, значною мірою є тим, що вони виносять зі своїх домівок.

Якби не люди, що молилися за мене, і якби не велика любов Бога у моєму житті, мого подружжя би ніколи не існувало, або воно розпалося так само швидко, як усі мої попередні стосунки. Знищити сім’ю можна легко і за кілька днів, ба навіть за кілька годин. А щоби щось збудувати, потрібно багато років і терпеливості, й зусиль.

Перелюб, який триває у сім’ї, сильно ускладнює будування нормальних стосунків — і саме тому ти не повинна ставати коханкою мого тата.