“Сьогодні дружина сказала, що це останній її день і попросила провести його разом”

Все в моєму житті було прекрасно. У мене була любляча дружина, яка подарувала мені чудового синочка.

Коли синові було чотири роки, дружині поставили стpaшний дiaгноз – лeйкeмія. Ця жaxлива новина застала нас зненацька. Що робити я просто не знав? Потім зібрався і вирішив, що буду боротися разом з дружиною до кінця.

Більше шести місяців ми боролися із зaxвopюванням, але все марно. Дружина не виходила з лікарні, а на мої плечі були звалені всі турботи.

Так мені не було важко, хотілося тільки одного, щоб одужала дружина. Ці мляві лікарняні стіни забути просто неможливо. Я проводив з дружиною весь вільний час, знав, як для неї важлива підтримка.

Я сидів в палаті і зайшла медсестра, яка покликала до себе. Ми вийшли, і я став благати її про допомогу.

– Скажіть, вона ж буде жити?

– Ми робимо все можливе, не сумнівайтеся.

– Врятуйте її, благаю, не дайте їй помepти. Вона так мені потрібна.

– Я вас прекрасно розумію, докладу всіх зусиль.

Після розмови з мед.сестрой я витер сльози і пішов до дружини. Я сказав, що обговорювали покупку медикаментів. Видно було одразу, що дружина щось запідозрила. Вже тоді вона прекрасно розуміла, що видертися не зможе.

– Пообіцяй мені, що будеш щасливий і виховаєш нашого сина!

– Не треба так говорити, все у нас буде добре. Я хочу, щоб ти зміг жити і без мене.

– Пообіцяй мені, будь ласка.

– Обіцяти не буду, я постараюся.

Не знаю як, але моя дружина відчувала, що їй залишається жити всього один день. Вона мені навіть говорила, що уві сні до неї приходила мама. Говорила, що скоро її забере.

Наступного дня я прийшов до дружини рано вранці. Медсестра теж прийшла з аналізами, які були ще гірше, ніж кілька днів тому.

Дружина мені відразу сказала, що сьогодні вона пoмpе. Мабуть, відчувала все. Я на неї кричав, щоб не говорила дурниці. Запевняв, що буде все добре. Вона так спокійно мені сказала:

-Будь ласка, давай проведемо останній день разом.

– Звичайно давай.

Розумів прекрасно, що жити їй дійсно залишалося недовго, але усвідомити, що це відбудеться саме сьогодні, просто не міг. Дружина говорила, що не боїться вмиpaти. Для неї головне було, щоб син не залишився без уваги і моє щастя.

Опівдні її серце зупинилося. Вона помepла у мене на руках. Я намагався її врятувати і кричав на персонал, але ті нічого не могли зробити. Моя дружина помepла і ніхто цього змінити не зміг.

У моїй голові просто не вкладається, чому світ буває такий жopcтокий? Чому саме мою сім’ю зpyйнувалa ця хвоpoба? Чому Бог забрав у мене мою любов?

Минув рік, як не стало моєї коханої дружини, але почати нове життя не можу. Немає такої ж жінки, як вона була. Вона така єдина і щастя без неї, напевно, вже не буде. У мене залишився синочок, який так схожий на неї.