Молодший син Хосе Мануеля Роас Тревіньо, Пабло, хворіє на гостру форму ДЦП, однак це не стало на заваді батькові разом із сином пробігти кілька марафонів.
«Я вже й не пам’ятаю, коли ми з Пабло стали бігати разом. Усе почалося якось улітку. Я збирався побігати, але моєї дружини ані когось із дітей удома не було, тому я вирішив узяти Пабло з собою», — розповідає Хосе Мануель.
Він тоді ще не знав, чи Пабло сподобається ця ідея, однак хлопчик швидко розвіяв усі його сумніви: «Він сидів у кріслі рівно, а коли Пабло так робить — це вираження згоди, адже це йому багато коштує. Ми бігли велосипедною доріжкою і він сміявся, пищав, підносив руки угору; я співав йому, а він сміявся дедалі гучніше. Це була дуже особлива пригода для нас обох».
Пабло нещодавно виповнилося 18 років; він не розмовляє, не ходить і ніколи не зможе цього робити. Проте батьки вважають, що його життя це дар і привілей, а не тягар для їхньої родини.
«Я дякую Богові за Пабло щодня, за історію його життя, за цей досвід, який Господь нам дає. Коли він народився, перед нами постала перспектива обмежень, адже на нашу долю випало таке випробування, такий жах. (…) Господь дав нам прожити складне життя, але Він нам допомагає пройти крізь усі ці випробування із надією та почуттям гумору», — розповідають батьки хлопчика.
Хосе Мануель згадує, як задовго до народження Пабло він готувався вивчати спеціальну педагогіку та читав про ДЦП у підручниках. Він тоді звернувся до Бога зі словами: «Господи, невже ти готуєш мене стати батьком такої дитини!» Тоді чоловік дуже злякався й навіть змінив напрямок навчання. Він не приховує, що у його житті присутнє велике страждання, навіть «більше, ніж можна собі уявити».
«Однак у цьому стражданні ти здобуваєш набагато більше, аніж втрачаєш. Господь завжди близький до слабких та стражденних. Пабло напевно один із найслабших. Ми віднаходимо у ньому те, чого ніхто не може нам дати: любов та пробачення найвищого ґатунку. Бувають дуже важкі дні; для нас це воістину прекрасна нагода відкрити, ким насправді є Господь і ким насправді є ми. Господь чинить неможливе можливим! Завдяки Пабло та попри усілякі труднощі наша віра міцнішає. Ми нормальна родина. Пабло нас єднає найбільше», — переконаний чоловік.
Батько та син взяли участь у шести марафонах: тричі у Севільї, двічі у Мадриді; на їхньому рахунку також марафон у Нью‑Йорку. Хосе Мануель упевнений: попереду в них ще багато спільних забігів.
Шукайте деталі в групі Facebook