У хаті Василини, як у розбурханому котлі. Молода невістка pидає. Троє неповнолітніх синів і собі шморгають носами. А баба спересердя вже виносить з хати комп’ютер – де й сила взялася. Мерщій – до ставка. Один рух – і диво-техніка, якій ще недавно всі раділи, опинилася на дні водойми…
Весілля відбулося «по зальоту»
Сім’ю Василя, який славився на все село своїми золотими руками (бо вмів і столярку робити, і грубки мурувати, і хати будувати), вважали ідеальною. Гарна дружина, двоє дітей – Іванко та Тетяна. Донька вже давно заміж вийшла. А от син все парубкував. Та якось несподівано заявив, що буде женитися. Батьки цьому були тільки раді, адже давно звели простору хату, де так хотілося чути щебетання онуків. А вони й не забарилися. Невістка Оленка наpодила Василині та Василю первістка рівно через п’ять місяців.
– Ох недобре, що «по зальоту», – казала свекруха, хоча невістку дуже любила. – Це ніби відчуваючи провину женився…
Мабуть, серце жінки передбачало щось недобре… Але з часом все забулося, бо через два роки Оленка знову подарувала дідові та бабі внука. Хоч і шкодували всі, що не дівчинка, але, дякувати Богу, всі здорові: і мама, і дитя.
Найбільше гордився синами Іван, все казав, що вони – його опора в майбутньому. Пообіцяв, що навчить їх всьому, що сам запозичив від батька: і столярувати, і будувати.
Приніс лелека через рік ще одного малюка в родину. Сини підростали, родинний добробут розквітав, бо ж таки вміли тут трудитися. Василя разом з Іваном запрошували оселі зводити. Та й у господарстві мукало чотири корови. А це також дохід. Тож не дивно, що через якийсь час сім’я обзавелася автомобілем, купили нові меблі. Придбали й комп’ютер. Хоч Василина і бурчала, що то розкіш, але молоді наполягли, що дітям згодиться.
Поки справа дійшла до хлопців, за комп’ютер все частіше зимовими вечорами сідав Іван. Вже й казки дітлахам не читав, казав, нехай мама дітей спати вкладає. Коли не зайде Оленка в кімнату, Іван як не в «стpілялки» бавився, то щось читав. На дружину – нуль уваги. «Нехай натішиться цією диво-технікою…» – думала жінка. Якби ж то знаття…
З новою подругою спілкувався вночі
…Вже й діти до школи пішли, навчилися читати, а інтерес батька до комп’ютера не пропав. Він так само вечори проводив біля монітора, а не за столом, за яким родина пила чай. Одного разу до кімнати, де Іванко спілкувався невідомо з ким, влетіла розлючена Василина:
– Дорогенький, це вже занадто. Не подивлюся, що ти мій син і в тебе троє дітей. Отримаєш по гoлові, а твій комп’ютер розлетиться на друзки…
Після цього Іван виходив на кухню, де щебетали хлопчаки, розмовляли про господарство батьки, а непосидюча Оленка всім підливала в чашки пахучого чебрецевого чаю з медом. В той момент він відчував родинне тепло і навіть жалкував, що ігнорував їхнє товариство. Але… Тепер він пробирався до комп’ютера вночі, коли в хаті усі засинали. Бо вже не міг жити без нього. Точніше… без неї.
…З Раєю він познайомився півроку тому в соціальних мережах. Іван і не зогледівся, як без спілкування з чарівною брюнеткою не міг прожити й дня. Непомітно вони перейшли на ти. Рая свій день починала з листа до чоловіка. І хоч знала, що в нього троє дітей, але не могла не писати. І Йванко міг годинами вдивлятися у великі чорні очі нової знайомої, а потім писати, писати… Про що? Про роботу, про домашні клопоти, про своє захоплення Раїсою. Він навіть не помітив, що спілкується з цією жінкою більше, ніж з дружиною. Діти теж відчули, що батько якийсь «не такий…»
А одного разу, коли всі спали, малий Тарасик вийшов до туалету, помітив світло у кабінеті й тихенько прочинив двері. На екрані монітора він побачив фото жінки, на яке дивився батько, і на ранок випалив мамі:
– А наш тато вночі любується чужою тьотею і пише їй листи…
Оленку насторожила ця звістка і вона вирішила поговорити з чоловіком. Той усе заперечив, мовляв, що ти слухаєш дитячі вигадки. А через тиждень заявив родині, що збирається на заробітки у Литву. Для Василя це – як грім з ясного неба:
– Невже тобі вдома тих заробітків мало? Ми ж не ледачі, гроші маємо.
– Матимемо ще більше, – кинув байдуже Іван і таки поїхав, як сам казав, до Вільнюса.
Повернувся через два місяці. Гроші привіз. Але стосунки між подружжям стали ще холоднішими. Вдома чоловік вже й до роботи не брався. Все більше сидів біля комп’ютера, а згодом знову зібрався на заробітки. Тепер він там залишився на три місяці. Додому телефонував рідко. Спитає про дітей, про здоров’я батьків – і все. Оленки ніби не існувало в його житті.
Заробітчанські гроші були від коxанки
Дорога Іванка пролягала зовсім не в Вільнюса, а в Каунас. До Раї – успішної бізнесменки, розлученої жінки, матері двох дітей. Для повного щастя їй давно не вистачало чоловіка. От і завела вона спочатку віртуальний роман з вродливим Ванюшею з України, а потім і зустрілися. Рая відразу закохалася у свого знайомого і вирішила: «Він неодмінно буде мій… Відбили ж у мене кілька років тому чоловіка. А я що, не можу?» І вже першої ж хмiльної солодкої нoчі, коли вони не спали ні хвилини, нашіптувала милому на вушко:
– Детей твоих обеспечим… Жена ни в чем нуждаться не будет… Не переживай. Только ты и я. Ведь не всем даеться настоящая любовь… Зачем тебе село? Здесь у нас все будет…
І чим більше часу Іван проводив з Раєю, тим більше звикав до неї. Навіть подумати не міг, що ці стосунки стануть такими серйозними. Тож повернувшись в Україну, вже знову мріяв про зустріч зі своєю коxанкою, яка щедро давала йому гроші. Він їх привозив додому, віддавав дружині, а серце краялося, бо Іван не міг дивитися їй в очі. І коли після другого свого «заробітчанського хліба» повернувся в село, то не витримав. І якось ввечері за столом заявив:
– Я поїду жити в Литву. Не ображайтеся… Зустрів там жінку… Точніше, давно її знаю, – ледь чутно промовив, опустивши очі. – Через Інтернет познайомилися…
Що тут робилося… Плaч, сльoзи. Василь вхопився за сеpце, а Василина, відчинивши навстіж вхідні двері, закричала:
– Геть з моїх очей… Оленка залишиться з нами. Діти теж. І якщо навіть іншого в нашу хату приведе, приймемо, як сина…
Ошелешений Іван у той же вечір покинув рідне село. На ранок у колись благополучній родині знову були сльози й істepика, а Василина спересердя жбурнула комп’ютер у ставок…
…Минув рік, а Оленка все надіється, що Іван таки приїде додому. Якщо не до неї, то хоч до дітей. Але чи повернеться? Бо там у нього нещодавно наpoдилася донька…
Вісник.К, Автор -Тетяна ХУТІРСЬКА, Львівська область
Шукайте деталі в групі Facebook