Щастя сполохала ворожка. -Живеш собі і не знаєш, що чоловік тобі зраджує з твоєю найкращою подругою

Я щаслива. Я маю коханого чоловіка і маленького синочка. Маю подругу – майже рідну людину – і хорошу роботу. Це все, що я люблю в цьому житті. Кожен день просто чудовий, я прокидаюся завжди з хорошим настроєм. Так було і того дня.

Я прокинулася, погодувала чоловіка. Відвела сина в школу і побігла на роботу. На площі була пробка, і я вийшла з маршрутки і пішла пішки. Коли переходила дорогу, в підземному переході мене зачепила циганка:

– Красуня, позолоти ручку, всю правду розкажу!

Я з дитинства не любила циган. Коли я намагалася нагодувати циганчат і побачила, як вони нехтують тим, що їм давали люди. До сих пір пам’ятаю, як сусідка пригостила малих виноградом і як потім цей виноград лежав розкиданий по дорозі. І мамині слова – такі, мовляв, голодні. Тому коли і ворожка підійшла до мене, я скривилася і мовчки пішла далі. Циганка забігла вперед:

– Не хочеш! А я все одно тобі скажу. Живеш собі і не знаєш, що чоловік тобі зраджує з твоєю найкращою подругою. І роботу ти поміняєш. І дитина

Я подивилася на неї і сказала:

– І тобі того ж.

Ворожка посміхнулася і відповіла:

– Щасливі ті, хто не знають.

Не можу сказати, що я їй повірила. Але не дарма ж кажуть, що швидше проростають зерна сумніву. Відразу почала пригадувати, скільки разів залишалися чоловік з подругою удвох і хто кого проводив додому. Така собі насуплена я зайшла на роботу. Заглибившись у свої думки, навіть не помітила, що на робочому місці, крім мене, нікого і немає. За годину сидіння за комп’ютером стала помічати, що всі навколо якось метушаться, але працювати ніхто і не думає. Коли, нарешті, я зрозуміла, що щось відбувається навколо, підійшла співробітниця і сказала:

– А ти знаєш, що нас закрили?

– Як закрили? – Я посміхнулась. – Люблю жарти, але сьогодні, знаєш, не той день.

– Та ти що, не знаєш? Нас дійсно закрили. Кому-то не догодила наша реклама і все: нашого рекламного агентства більше не існує. Шукай роботу, – співробітниця побігла далі.

Ще кілька хвилин я сиділа втупившись у монітор і думала, це такий сон, або я просто втратила зв’язок з реальністю. Розкидавши резюме в Інтернеті, я вирішила сходити в кафе і випити кави. Дорогою за звичкою розглядала своє відображення у вітринах. І раптом мій погляд зупинився на парочці, що сиділа за столиком і про щось розмовляла. Вони здалися мені знайомими. Кілька хвилин мені знадобилося на те, щоб усвідомити: за столиком сиділи мій коханий чоловік і моя найкраща подруга.

Першою моєю думкою було підійти і послухати, що вони скажуть мені, як виправдовуватися будуть. Але потім я згадала циганку, що тут уже з’ясовувати: я залишилася без роботи, без чоловіка і без подруги. Подумки наказавши собі не думати про те, що хотіла сказати ворожка за сина, я пройшла повз кафе. Прийшла в парк і сіла на лавочку. Через мить я вже шморгаючи носом, сиділа і думала, що я все придумала:

– Я сплю, ось прокинуся і все пройде.

Однак полегшення чомусь так і не відчула. А ще через мить я вже не могла контролювати сльози. І вони котилися по щоках, а з ними плив і мій макіяж. Раптом до мене хтось підійшов:

– Чого плачеш, красуня? Позолоти ручку, розповім, як горю твоєму допомогти.

Мене аж перетіпало: так що ж це за день такий циганський! Однак я подумала, – коли вже біду накликала мені циганка, може бути, така ж ворожка поверне і спокій. Я порилася в сумочці і поклала циганці на долоню десятку. І швидко заховала гроші під хустку.

– Ай-ай, красуня, камінь у тебе на серці лежить. Також і поклала ти його сама собі. Чого переживати: маєш дитину, чоловіка. Невірний, кажеш? Ну що вже тут поробиш – пройшла ваша любов. І ця, нова, пройде – можеш почекати, якщо хочеш. Не все буває рівно, і коли ти про це не знаєш, ти щаслива.

Ось і все, що сказала мені ворожка. Через місяць я знайшла нову роботу – таку, як до душі. Знайшла і подругу в новому колективі, якій я довіряю більше, ніж колишній. Хоча я ту і не звинувачую вже більше, життя наповнилося іншими пріоритетами. Сина записала в секцію вільної боротьби. Тепер тільки й встигаю бігати до нього на змагання. Тренер каже, що моя дитина має майбутнє в спорті.

Я пишаюся сином. І навіть не хочу і думати, чого не доказала ворожка. А чоловіка я пробачила. Він навіть не здогадується, що я знаю про його зраду. Він нітрохи не змінився: такий же ласкавий, уважний, як і раніше. І люблю його так само. І думаю, я щаслива, як і раніше … Принаймні я переконую себе в цьому. Адже нічого не змінилося, просто я стала знати.

Лише іноді мені хочеться розплакатися. Кажуть, ті, хто володіють інформацією, володіють світом. Але це не про мене. І, можливо, і ворожка і була права. Можливо, дійсно краще нічого не знати і бути щасливою цим. Адже зараз я тримаюся за привид своєї любові і усвідомлюю, що моє щастя може розбитися від найменшого поштовху. І я не впевнена, що зможу вчасно його підхопити. Бо коли зникають почуття, їх не можна повернути.