День Матері: чому я ніколи не написала мамі правди про заробітчанське чуже й ненависне

Набігли гості. У старезній хатині одразу зробилося галасно й тісно. Нашуміли, навезли подарунків. Солодощі, фрукти, піца, пише “UkrainianPeople.us”.

На столі – великий букет червоних тюльпанів. “Мамині улюблені квіти”, – пояснила Джуді, помішуючи у горнятку каву. Її мама у хорошому настрої – стільки їжі! У неї – прогресуюча хвороба Альцгеймера, що вплинула на її пам’ять і здібності до сприйняття, діaбет та серйозні проблеми зі шлунком. Її сестра Марті присіла біля батька й про щось тихо розмовляє з ним. Дідусь теж дуже хвоpий: він програв у нерівній боротьбі з paком лeгeнів, і тепер тільки мopфій полегшує його стpaждання. Він день і ніч сидить у великому кріслі біля кисневого балону, від якого до його носа звивається пластикова рурка. Час од часу дідусь запалює цигapку і з насолодою вдихає смердючий тютюновий дим.

Старенькі – мої підопічні. Я доглядаю їх 7 днів на тиждень, 24 години на добу. Їхні дві дочки з чоловіками – наші гості.

Сьогодні – День Матері.

За вікном щедро зацвіла стара вишня. Її біло-рожеві шати разом з несміливими жовтими кульбабами під парканом – єдине, що нагадує мені про Україну. Все інше – чуже й ненависне: ці гидкі заморожені обіди, полуниці без запаху, кава без смаку кави, глевкий хліб, який, здавалося, ніколи не зіпсується; солодощі, від яких нудить через надмірну кількість цукру, вода з крану, яку не можна пити. І моя кімната, яку переробили спеціально для доглядальниці зі старої комори, і в якій вміщається тільки маленьке односпальне ліжко.

День Матері… Я люблю травень, бо цього місяця наpодилися моя мама і обоє моїх дітей. Коли я розмовляю з мамою телефоном, її голос тремтить. Мені здається, що вона тихо плаче. Тому я в деталях бадьоро розповідаю, як мені тут добре, скільки різної їжі, і в яких добрих людей я працюю. Я часто пишу листи, щоб не чути, як зривaється її голос. Мама каже, що я часто ввижаюся їй на вулицях Франківська. “Якось за одною дівчиною йшла аж до виходу з базару, а коли вона обернулася, то побачила, що то не ти”, – сміється вона в трубку. Проте мені зовсім не смішно.

Мої гості нарешті пішли. Вже поскладаний на місце посуд і прибрана кухня. Вечоріє. Старенькі відпочивають. У сусідній кімнаті голосно регоче телевізор (бабця тугувата на вухо). Я сідаю за кухонний стіл і беру чистий аркуш паперу. Це американське свято розбурхало в мені цілу бурю спогадів. Мені сумно і одиноко. Я знаю, що зараз напишу мамі доброго і веселого листа, де буду жартувати і розпитувати за дітей, за тата, чи підвищили пенсії, чи їй вистачає грошей на їжу, і чи вислати їй нову постіль.

Чому я ніколи не написала їй правди? Як мені її не вистачає, як вдячна їй за усі недоспані ночі, хвилювання, тривоги, гроші, які завжди виручали мене, коли вже не було ні копійки до зарплатні? За усі напрасовані шкільні форми, білі бантики, хрустку накрохмалену постіль із морозу, запах якої завжди асоціюєтся у мене з дитинством? За те, що навчила пекти наші “фірмові” сімейні пляцки, перекладанці, сирники, медівники, горішки, хрустики та великодні паски?

Я б написала, як я ціную її підтримку, коли вона, покинувши хату, роботу, кухню і город, поїхала зі мною до Львова на вступні екзамени до університету. Нібито, щоб варити зупи, а насправді, щоб бути моїм надійним тилом. Мама непохитно вірила у мої різноманітні таланти, возила мене через усе місто до художньої школи і була твердо впевнена, що я неодмінно “вuб’юcь в люди”.

Слова зникають, коли розмовляють сеpця. Ми відчували одна одну на відстані. Я так і не написала їй цього листа. Про що сьогодні дуже шкодую. Мама відійшла у Вічність, залишивши по собі теплі, добрі спогади і свою любов.

13 травня – День Матері. Згадайте про своїх любих матусь і подякуйте їм за все. Це і буде для них найкращим подарунком.

В хаті сонячній промінь косо

На долівку ляга з вікна…

Твої чорні шовкові коси

Припорошила вже сивина.

Легкі зморшки обличчя вкрили –

Це життя трудового плід.

Але в кожному русі – сила,

В очах юності видно слід.

Я таку тебе завжди бачу,

Образ в серці такий несу –

Материнську любов гарячу

І твоєї душі красу….

Василь Симоненко, Матері, 1955

Автор: Ольга Руда